Кожен з нас воскресне

Роздуми до Слова Божого на четвер Великодньої октави

«Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю» (Лк 24,39).

У більшості релігій існує віра в загробне життя. Різні релігії по різному його змальовують, однак в усіх цих уявленнях помітна спільність в одному: царство померлих – це царство духів, тобто душ, що відділилися від тлінного тіла, і перебувають у такому стані. Також Старий Заповіт свідчить, що євреї знали про те, що після смерті людини її душа перебуває в Шеолі (стані, в якому перебували всі померлі аж до моменту відкупительної смерті Ісуса Христа на хресті) без можливості бачити Бога (згідно з натхненною традицією Христос в день Великої Суботи, коли Його тіло ще спочивало в гробі, спустився до Шеолу, звідки вивів до Неба всіх справедливих разом з Адамом).

Ісус показує, що Він – не дух померлого, а справді Воскреслий, і як на доказ вказує на свої рани і просить подати Йому їжу, що повинно бути незаперечним доказом, що Він об’явився в тілі, тобто, що Він воскрес. У жодній релігії, крім християнства, не зосереджена така увага на воскресінні. Християнство дивиться на людину цілісно, не відокремлюючи тіло від душі, як це робили платоніки, які говорили, що тіло – це в’язниця для душі. У Християнстві підкреслюється те, що людина – це єдність духовної душі і матеріального тіла, а отже смерть так чи інакше є незаперечним злом. Воскресіння померлих, заповіддю якого є воскресіння Ісуса Христа, це повернення людині повноти людського існування. Христос є Первістком серед померлих, який воскрес (див. 1 Кор 15, 20-23). Подібно до Христа кожен з нас воскресне: «кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу. Потім кінець, – коли то він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу. Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги. Знищений буде останній ворог – смерть» (1 Кор 15, 23-26). Св. Апостол Павло вбачає головну мету християнського життя саме в прямуванні до воскресіння, без якого ані обряди, а ні таїнства, ані страждання, ані здобуття чеснот і заслуг не мали б жодного сенсу: «Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки?» (1 Кор 15, 30). Саме тому Христос намагається насамперед підтримати впевненість своїх учнів саме в своєму Воскресінні, в тому, що Він живе не тільки душею але й тілом.