Віра і скептицизм

Роздуми до Слова Божого на суботу Великодньої октави

(Марія Магдалина) пішла й повідомила тих, що були з ним і що сумували й плакали. Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри (Мк 16, 10-11).

Цей уривок показує ірраціональну невіру апостолів в Воскресіння Христа: аж поки сам Христос їм не об’являється, вони не бажають повірити свідоцтву своїх друзів. Загальновідоме юридичне правило, що для ствердження факту достатньо свідчення двох свідків. Апостолам було мало навіть трьох свідків, які бачили Воскреслого Христа, натомість більше вірять своєму горю, в яке вони занурені (див. Мк 16, 10), поступають таким чином нерозумно, спираються в своїх міркуваннях не на розум і факти, а на свої почуття.

Чим більш зріла людина тим більш скептично вона може дивитися на світ. Скепсис – це також віра, постава світосприйняття, до якої людина доходить зустрічаючись на своєму шляху з різними поразками. Переживаючи поразки, людина розчаровується, а розчарування народжує біль. І чим більше розчарувань тим більше болю. Людина бажає хоч якось зупинити цей біль,і тому, для того щоб не розчаровуватися, втікає до постави скептицизму. Проте така захисна постава людини відтинає її від повноти життя, не дозволяє вповні жити і вповні любити.

Віра в воскреслого Христа позбавляє нас потреби захищатися скепсисом, бо відкриває велику надію на життя вічне в щасті з Богом, а перед обличчям цієї надії всі наші життєві поразки стають надзвичайно малими і не можуть вже нам принести стільки болю як приносили перед цим.