Схвалювати чи ні новий керівний орган для Католицької Церкви в Німеччині? Це одне з найактуальніших питань, із якими Папі Леву XIV доведеться мати справу в 2026 році.
Перше засідання нового органу, тепер відомого як «синодальна конференція», вже заплановано на 6-7 листопада 2026 року у Штутґарті, а друге — на 16-17 квітня 2027 року у Вюрцбурзі.
Однак новий національний синодальний орган наразі існує лише на папері й не може бути створений без схвалення Ватикану.
Що таке «синодальна конференція»? Що Папа Лев казав про цей проєкт? І що, ймовірно, буде з ним далі? У цих питаннях намагаються розібратися журналісти The Pillar.
Що це за синодальний орган?
Синодальна конференція — це спроба надати постійної інституційної форми суперечливому «синодальному шляху» Німеччини, ініціативі, яку спільно просували єпископи країни і Центральний комітет німецьких католиків (ZdK).
«Синодальний шлях», що тривав з 2020 по 2023 рік, об’єднував єпископів та обрану групу мирян на п’яти асамблеях, де обговорювалися кардинальні зміни у католицькому вченні і практиці.
На асамблеях було підготовлено 150 сторінок резолюцій, які, серед іншого, закликали до жіночого дияконату, скасування целібату священників, дозволу мирянам проповідувати на Месах, більшої участі мирян у виборі єпископів, перегляду Катехизму Католицької Церкви щодо гомосексуальності, допуску трансґендерів до священства й монашества відповідно до декларованої, а не біологічної статі, зміни записів про хрещення відповідно до самоідентифікації тощо.
Але, мабуть, найбільш далекосяжна резолюція, ухвалена у вересні 2022 року, закликала до створення постійного дорадчого органу в німецькій Церкві, який складатиметься з єпископів і мирян.
Цей новий орган, відомий як «синодальна рада», мав на меті «ухвалювати фундаментальні рішення щодо пастирського планування, майбутніх перспектив Церкви, а також фінансових і бюджетних питань Церкви, які не вирішуються на дієцезіяльному рівні».
Планувалося, що він замінить орган, відомий як Спільна конференція, що існував із 1976 року і приблизно двічі на рік збирав разом представників Конференції єпископів і ZdK. На відміну від «синодальної ради», Спільна конференція — це суто консультативний та координаційний орган з обмеженими повноваженнями.
Створення «синодальної ради» було доручено тимчасовому органу, відомому як «синодальний комітет». За задумом цей новий постійний орган мав бути створений «не пізніше березня 2026 року».
Цей термін досі можливий, незважаючи на низку втручань Ватикану, який намагається завадити німецьким єпископам створювати цей орган. У Ватикані стверджували, що «синодальна рада» узурпує владу Конференції німецьких єпископів і підірве єпископський уряд, як це виражено в документах II Ватиканського Собору.
Наслідком неодноразових втручань Ватикану стали особисті зустрічі між куріальними високопосадовцями та німецькими єпископами. Німецька сторона зрештою погодилася відмовитися від назви «синодальна рада» і не створювати новий орган без схвалення Рима.
Тимчасовий синодальний комітет завершив роботу над статутом постійного органу, тепер перейменованого на «синодальну конференцію», в листопаді 2025 року. Члени ZdK через кілька днів схвалили його на пленарній асамблеї в Берліні.
Після схвалення ZdK статут має бути схвалений на пленарній асамблеї Конференції єпископату. Наступну пленарну асамблею німецькі єпископи мають провести 23-26 лютого 2026 року у Вюрцбурзі.
Хоча четверо дієцезіяльних єпископів відмовилися брати участь у проєкті, інші ієрархи більш-менш твердо віддані ідеї «синодальної конференції». Якщо статут вимагатиме одностайності серед єпископів — він не буде ухвалений. Але якщо буде потрібна лише більшість у дві третини голосів, він отримає їх без проблем.
Після того, як усі перешкоди в Німеччині будуть усунені, статут передадуть до Ватикану для recognitio ad experimentum, тобто затвердження на експериментальній основі, зазвичай на термін трьох-п’яти років.
Що казав Папа Лев?
За перші сім місяців свого перебування на посаді Папи Лев XIV відносно мало говорив про Католицьку Церкву в Німеччині.
Вперше Папа згадав про проблему у першому великому інтерв’ю з Еліз Енн Аллен у вересні 2025 року. Тоді він розкритикував ритуальні благословення одностатевих пар «у Північній Європі», стверджуючи, що вони порушують норми ватиканської декларації Fiducia supplicans. Його зауваження широко інтерпретувалися як докір практикам у Німеччині, де парафії вже десятиліттями проводять церемонії благословення одностатевих пар.
Наступна згадка пролунала на початку його поїздки до Туреччини та Лівану в листопаді 2025 року, коли Лева XIV запитали, чи має він намір схвалити «синодальну конференцію». За повідомленнями німецьких медіа, Папа відповів: «Побачимо».
Повертаючись із Лівану літаком, Папа Лев висловив свої найсуттєвіші на сьогодні зауваження щодо Церкви в Німеччині:
«Синодальний шлях не унікальний для Німеччини; в усій Церкві протягом останніх років відбувався Синод про синодальність. Є деякі виразні подібності, але також і помітні відмінності між тим, як “синодальний шлях” розвивався у Німеччині, і як він може тривати у Вселенській Церкві. З одного боку, я би сказав, що безумовно є місце для поваги до інкультурації. Те, що в одному місці синодальність переживається певним чином, а в іншому — інакше, не означає розриву або зламу. Гадаю, про це дуже важливо пам’ятати.
З іншого боку, я усвідомлюю, що багато католиків у Німеччині вважають, що певні аспекти “синодального шляху”, який досі тривав у Німеччині, не представляють їхніх власних сподівань на Церкву чи їхнього власного способу життя Церквою. Отже, є потреба у подальшому діалозі та слуханні в самій Німеччині, щоб не виключати чиїхось голосів; щоб ті, хто має більший вплив, не замовчували і не придушували голоси тих, ймовірно, численних, що не мають можливості висловитися; щоб дозволити власним голосам і проявам участі в Церкві бути почутими.
Водночас, ви знаєте, що група німецьких єпископів протягом останніх кількох років зустрічається з групою кардиналів Римської курії. Там також триває процес, спрямований на те, щоб переконатися, що німецький “синодальний шлях” не відірвався від того, що слід вважати шляхом Вселенської Церкви».
«Я впевнений, що це триватиме. Я підозрюю, що в Німеччині з обох сторін будуть внесені деякі корективи, але я, безумовно, сподіваюся, що все вирішиться позитивно».
Що все це означає?
Відповідь Папи Лева на пряме запитання була схожою на загадку сфінкса. Що означає його «побачимо» — «скоріше за все», а чи «ймовірно, ні»?
Німецькі спостерігачі мають різні думки щодо того, чи дасть Ватикан «зелене світло». Наприклад, єпископ Клаус Кремер із Роттенбурґа-Штутґарта припускає, що Рим схвалить створення нового органу. Але канонічний юрист Геріберт Галлерманн каже, що у статуті надто багато неоднозначностей, щоб задовольнити Рим.
Коротка відповідь Лева XIV, здається, натякала: не слід очікувати, що Ватикан просто візьме й затвердить новий синодальний орган. У своїх розлогіших коментарях він, схоже, встановив критерії для схвалення.
Перше, про що йому йшлося, — це те, що деякі місцеві вираження синодальності мають право відрізнятися від інших через необхідність «інкультурувати» норми, встановлені глобальним синодальним процесом. Водночас він визнав загрозу, що вони можуть стати занадто різними — аж до розриву зі «шляхом Вселенської Церкви».
Після цього загального зауваження Папа зосередився на конкретній слабкості німецького «синодального шляху»: він розпочався не з широких консультацій з католиками країни, а радше з проєкту, керованого церковною елітою, яка послуговувалася запозиченою з політичного світу тактикою.
Папа Лев припустив, що проєкт потребує «подальшого діалогу і слухання в самій Німеччині», щоби голос найвпливовішої церковної групи країни не приглушував голоси інших.
Тож можливо, що Лев XIV не схвалить «синодальну конференцію», якщо вона не враховуватиме певного механізму для вислуховування тих, кого пригнічували під час «синодального шляху».
Втім, на цьому пізньому етапі важко зробити проєкт більш інклюзивним, оскільки схоже, що на кожному етапі своєї еволюції «синодальний шлях» ставав дедалі ексклюзивнішим [тобто винятковим, обмеженим вузьким колом].
За останніми підрахунками, у Німеччині близько 19,8 млн католиків. Але у п’яти асамблеях «синодального шляху» брали участь лише 230 учасників із правом голосу, включно з єпископами членами ZdK, представниками орденів, молодіжних організацій, пресвітерських рад та інших груп.
Номінальний склад тимчасового синодального комітету становить лише 74 особи, включно з 27 єпископами, 27 членами ZdK і 20 додатковими членами, обраними на п’ятій синодальній асамблеї у 2023 році.
Очікується, що в постійну «синодальну конференцію», яка матиме значний вплив у Німеччині, входитиме 81 особа: 27 єпископів, 27 членів ZdK і 27 додаткових членів, яких буде обрано на заключній синодальній асамблеї у Штутґарті 29-31 січня 2026 року.
Хоча спочатку на синодальних асамблеях була присутня консервативна меншість, яка виступала проти загального напрямку — зрештою вона розпалася через відмови учасників від подальшої участі. Представники меншості скаржились на атмосферу залякування та поспішне переписування процедур заради забезпечення заздалегідь визначеного результату.
Після бойкоту чотирьох єпископів тимчасовий синодальний комітет давав мало голосів «проти», що видно з одноголосного голосування за затвердження статуту «синодальної конференції».
З урахуванням такого складу, «синодальна конференція», ймовірно, буде такою ж фактично одностайно прогресивною установою.
Якби Папа Лев наполягав на більш ідеологічно інклюзивному органі, цього було би важко досягти через постійне звуження ідеологічного спектру проєкту.
Можливо, він міг би наполягати, щоб цей орган періодично консультувався з меншістю німецьких єпископів, які виступають проти загального напрямку «синодального шляху». Цікаво, що так було під час останньої зустрічі німецьких єпископів і куріальних чиновників у Римі, де консервативний єпископ і критик загального курсу Стефан Остер був присутній як «гість».
Проте це було би лише поверховим розв’язанням. Можливо, єдиний спосіб забезпечити, щоб німецький «синодальний шлях» насправді відображав склад Католицької Церкви в Німеччині, — це розпочати весь процес з нуля, з консультацій, які охоплять усі 20 млн німецьких католиків.
Це означало б розірвати залізні лещата ZdK щодо поточного синодального проєкту; а це, ймовірно, спровокує кризу в німецькій Церкві — принаймні на рівні еліт.
Враховуючи його очевидне бажання принести у Церкву певний мир, Папа Лев навряд чи обере цей радикальний варіант. Радше він обере шлях меншого опору, схваливши статут «синодальної конференції», але спершу наполігши на деяких «корективах» — і, можливо, не так швидко, як сподіваються її архітектори.
фінансово.
Щиро дякуємо!
