Кожного ранку прокидаюсь з думкою: «Боже, дай мені сьогодні мудрість сприймати людські слабкості терпляче і з розумінням». Прибігаю до місця роботи, виходжу на ґанок і якась незрозумілої сили злість піднімається у мені, що аж не можу дихати. Усі мої добрі ранкові починання закінчуються на цьому ґанку. І так майже щоранку.
Причина моїх недобрих думок досить проста і помітна неозброєним оком. Якраз навпроти нашого ґанку в підвалі сусіднього будинку є невелика пивничка. І от біля її дверей близько 8 години ранку шикується досить таки немаленька юрба охочих «підкріпитись» міцними напоями. Я дивлюсь на цих ще далеко не старих чоловіків і ненависть просто виростає всередині мене. Я починаю злитись в першу чергу на себе, бо розумію, що бракуватиме сміливості піти до них і сказати усе, що думаю. І на них, тому що увесь їх день наповнений очікуванням чергового «друга» з грошима на пляшку.
Маючи досить таки розвинену фантазію, я уявляю як у багатьох з них удома страждають діти чи дружина, кожний день споглядаючи таке «чудо природи», яке виносить з хати останні гроші. Та чи не найбільшу мою злість викликає оте цілодобове їх ледарювання.
Оте чоловіче добровільне безробіття, яке я досить часто зустрічаю в сім’ях моїх подруг, підносить з найглибших куточків моєї душі усю мою недобру нехристиянську сутність. Ну не можу я спокійно дивитись, як чоловіки сидять удома, зітхаючи, що немає роботи, нерідко ще й перехиляючи чарчину-дві ,а жінки з ранку до світанку працюють на кількох роботах, бо треба ж ремонт зробити, чи сина вивчити, чи одягнути дітей в школу. Причини досить різні, але результат незмінний. Жінки працюють, а чоловіки сидять удома.
Одна моя подружка постійно намагається прилаштувати свою «другу половину» хоч до якогось заробітку і постійно усе закінчується невдачею. «Ой туди не піду, бо там тяжко працювати, а там зарплата маленька, хай самі за такі гроші працюють, а там графік мене не влаштовує», – кожний раз усе закінчується «сидінням» удома. Інша спокійно дивилась, як чоловік цілодобово сидів в онлайн-іграх, третя, маючи чоловіка-п’яничку, усе господарство веде сама: городи, свині, діти, ремонт – усе на ній. А коли йому стає погано від безпробудних кількатижневих пиятик, купує на останні гроші йому ліки і лікує від «алкогольного токсикозу». Що ж це робиться з цим світом, в якому усе навиворіт? Чи може це наслідки тієї жіночої свободи і рівноправ’я, яких ми , жінки , впродовж століть так вимагали?
І я дякую Богу, що розуміючи мою духовну неміч, Він дав мені гарного чоловіка. Бо з моїм жахливим характером, я з чоловіком-неробою, який не піклується про свою сім’ю, не прожила б і року. Бог не посилає нам випробувань, які ми б не могли витримати. Я б не витримала… І дивлюсь на моїх симпатичних працьовитих подруг, гарних господинь, турботливих матусь і думаю, які ж вони сильні духом, якщо таке зносять кожного дня і посміхаються, і радіють життю…І згадую слова однієї знайомої, яка зазвичай, слухаючи моє досить таки «буйне» обурення такими «сильними половинами» людства, повторювала: «Застрельте її, вона – феміністка».
Я не феміністка. Я просто хочу, щоб жінка завжди була жінкою, оберегом сімейного вогнища, а не банкоматом, а чоловік – прикладав усіх зусиль для того, щоб його діти і його дружина жили достойно. Чи я все таки феміністка?
_____________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
