Як Бог ставиться до наших слабкостей

Роздуми над  Словом Божим на середу ХV звичайного тижня, рік І

«Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, бо втаїв Ти це від мудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мт 11, 25).

В Євангелії виписані критерії, за якими людина належатиме до Небесного Царства. Ці критерії називаються блаженствами, їх є вісім, але серед них немає блаженства мудрих і розумних. Навпаки: «блаженні вбогі духом» (Мт 5, 3).

У житті ми зустрічаємо різних людей. Світ захоплюється тими, які на все мають готові відповіді, завжди радять собі в житті: чи то в бізнесі, чи в особистих справах все їм виходить. Натомість більшість з нас не любить людей, які безпомічні: в ліпшому випадку ми їх жаліємо, але уникаємо. Світ не приймає слабаків і тому дуже часто ми не хочемо визнати те, що маємо якісь слабкості, що припускаємось помилок та робимо дурниці. Але безпомилковість людини, відсутність в ній слабких сторін і помилок — це ілюзія, маска, яку намагаються накласти на себе сучасні люди.

Парадоксально, але Бог любить в нас саме слабкі місця. І взагалі не все, що ми вважаємо в людині слабким, насправді є її слабкістю. У небі (дай Боже його осягнути), наприклад, будемо здивовані тим, що гріх, з яким ми ціле життя намагалися боротися, приніс більше добра, ніж чеснота, якою ми пишалися і за яку нас хвалили інші люди. Бо цей гріх приносив упокорення, вимагав смирення, а та чеснота була спокусою до марнославства.

Справді, як сказав один з духовних отців, якщо хочеш бути блаженним, відречись прагнення сподобатись людям, а бажай понад усе сподобатися лише Богові.