В урочистість Пресвятого Серця відзначив своє відпустове свято — а також 10‑ту річницю встановлення — санктуарій Пресвятого Серця Господа Ісуса в Кам’янці-Подільському.
Її очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Едуард Кава. Святкування перенесли з храму на вулицю — щоб могли вільно розміститися всі учасники свята. На око, їх зібралося близько пів тисячі. Приміщення санктуарію, хоч і розбудоване з колишньої каплички, було би тіснуватим і задушливим.
На початку урочистості настоятель парафії о.Мартін Сенк TChr, привітав усіх, згадуючи деякі імена — зокрема, о.Павла Ясіни, Генерального вікарія Товариства Христового. «Я буду відправляти цю Святу Месу за всіх добродіїв нашої парафії, за серце кожного з вас, — сказав о.Мартін, — а отець Генеральний вікарій, який прибув в Україну як паломник, буде молитися за те, що зараз Україні найпотрібніше: за мир».
Настоятель згадав, що урочистість Пресвятого Серця, з ініціативи св.Йоана Павла ІІ, є днем молитви про святість священників. «Маю таке особисте прохання до кожного: щоб ви помолилися про нашу святість», — сказав о.Мартін. А після Меси, завершуючи святкування, продовжив цю тему: «Я тут настоятелем уже сім років, ще буду трошки, а ви моліться за наступного настоятеля. Бо буде такий, якого вимолите!»
За роки служіння, а також за його легкий гумор, парафіяни подякували настоятелю, вручаючи квіти.
Життя, що вийшло з цвинтарної каплички
— Санктуарій Пресвятого Серця має для нас особливе значення, — сказав у вітальному слові єпископ Кава. — Старше покоління пам’ятає, що тут була маленька капличка. Цвинтарна капличка, з якої потім життя вийшло по інших парафіях, які сьогодні, дякувати Богу, маємо в Кам’янці-Подільському! Катедральна парафія святих Петра і Павла відродилася звідси, парафія св.Миколая, капличка на Жовтневій — де теж, думаю, буде парафія, — і Колибаївка, і багато інших парафій поруч із Кам’янцем.
Ми прибуваємо сюди, відзначаючи Рік Серця Ісуса, а також усвідомлюючи, як насправді Бог нас любить! Як Він дає відповідне місце, простір, людей, щоб нам ніколи не бракувало Його присутності.
Ми всі приходимо сюди з серцями, завантаженими різними проблемами, клопотами, зраненнями, які перевищують наші сили; але приходимо туди, куди треба, до Того, до Кого треба прийти: до самого Ісуса. Важливо відкрити свої серця на Серце Господа, щоби представити Йому всі наші смутки, болі, жалі, — але також і радості.
Ми перебуваємо в пустелі
У своїй проповіді ординарій прокоментува 12 обітниць, які Господь Ісус дав в об’явленні св.Маргариті Марії Алякок. Єпископ Едуард пояснював ці обітниці XVII століття на прикладах із життя сучасної нам України та зі свого священницького досвіду.
— Серце є невеликим органом у тілі, — зазначив єпископ, — але воно надає тілу життя, яке розноситься по всьому тілу.
Посилаючись на Перше літургійне читання, про вихід Вибраного народу з Єгипту, ординарій Поділля наголосив:
— Може, це важко осягнути, — бо стільки зелені навколо, цілий день падав дощ, і нам загалом нічого не бракує, природа в Україні прекрасна, — але ми перебуваємо в пустелі. Йдеться не про пустелю буквальну. Навіть коли сьогодні російський ворог нищить наші міста і села, стирає їх з поверхні землі, — набагато важливішою є пустеля, яку творять наші гріхи, пустеля нашого духовного занепаду, аморальності, агресії, непрощення, численних ран, які ми не хочемо навіть згадувати, образ і бажання помсти — тим, хто нас кривдить, і ним, що нас колись кривдили. Все це ми тримаємо в серцях.
І в цій пустелі нашого серця Боже Серце хоче об’явити нам свою любов. Хоче показати: все, що сьогодні веде нас до смерті, забирає в нас життя, не дає нам надії і перспективи майбутнього, коли важко хоч щось планувати, бо цілий світ увійшов в атмосферу хаосу, де ніхто нічого не знає, — в усьому цьому Бог приходить, щоб усе впорядкувати.
Євангеліє від Матея каже, що Бог не робить це демонстративно, світськими методами. Бог вибирає «малих». Він вибрав звичайну монахиню-візитку в XVII столітті і об’являється їй протягом двох років, пояснюючи, як цю пустелю можна перетворити на рай. Щоб було якнайбільше плодів. Щоб ми жили, а не існували.
Його 12 обітниць — або радше ці «12 кроків» — нам потрібні. Щоб ми, переживаючи нинішню кризу і втрати, могли з цієї пустелі вийти.
Єдина умова: це має бути ТВОЄ рішення. Не чиєсь. Бог може дати всі необхідні благодаті — але якщо ти це приймаєш. Ми маємо визначитися: чи ми ВІРУЮЧІ — чи ми «як всі». Трохи так, трохи ні.
Ми маємо чітко сказати: ТАК, Господи, я хочу бути віруючим, ходити з Тобою, відкрити Тобі своє серце. І тоді отримаєш благодаті, які допоможуть тобі все пройти.
Фото: автора і Санктуарій Пресвятого Серця Ісуса у Кам’янці-Подільському
фінансово.
Щиро дякуємо!
