«Християнська» заздрість

Роздуми над Божим Словом на середу ХХ звичайного тижня

На початку варто з’ясувати, що в новозавітний період відлік часу був дещо інший. Години дня починали рахувати зранку, при цьому день поділяли на 12 годин — тобто 12 годин від сходу сонця до заходу (пор. Йн 11, 9). З цього виникає, що літня денна година була довшою за 60 хвилин, а взимку — навпаки. Тому, коли ми читаємо у Новому Завіті про третю або десяту годину, треба пам’ятати про те, в який період року відбувалась ця подія. І коли в цьому уривку Євангелія говориться про робітників, яких господар найняв близько одинадцятої години, то йдеться про час перед самим заходом сонця.

Сама притча звертає нашу увагу на різницю між тим, як рахує людина і як рахує Господь Бог. Притча стосується заплати за наші страждання, терпіння, зусилля, які ми докладаємо на землі, щоб осягнути Царство Небесне. Виноградник в Новому Завіті є прообразом Церкви, тобто спільноти віруючих. Господь кличе до праці у своїй Церкві, до виконання свого покликання, служіння. Буває так, що людина досить пізно починає розуміти своє справжнє покликання і місію в Церкві, інші ж майже змалку займаються якимось служінням, перебуваючи в ній. Господь звертає нашу увагу на заздрість, з якою робітники першої години дивляться на робітників останньої: «Оці останні попра­цю­вали одну годину, а ти прирів­няв їх до нас, які винесли тягар дня і спеку» (Мт 20, 12). Важко зрозуміти чи йдеться робітникам першої години про те, що їм треба було просто більше заплатити, ніж робітникам останньої, чи їх заздрість більше б потішило те, що робітникам останньої години заплатять менше одного динарія. Однак господар відразу ж зауважує, що Він вчинив згідно зі справедливістю, тобто згідно з умовою: «Друже, я не поводжуся несправедливо з тобою; чи не за динарія домовився ти зі мною? » (Мт 20, 13). Далі ж пояснює мотив свого вчинку: «Я ж хочу й цьому останньому дати так само, як і тобі; хіба не можна мені зробити з моїм те, що я бажаю? Чи твоє око заздрісне через те, що я добрий?» (Мт 20, 14-15).

Людина справді може не довіряти Божому милосердю і вимагає справедливості там, де Господь прагне своє милосердя виявити. Декілька років тому помер один старший священник. У розмові з одним зі своїх співбратів в священстві я сказав, що він помер саме в перед день свята Всіх Святих і за два дні до спомину Всіх Вірних померлих, зазначаючи при цьому, що можливо це йому допоможе якнайшвидше дістатися до неба. На що мені цей співбрат у священстві з недовірою зауважив: «Ох, не думай, що до неба так просто дістатися». Мені було дуже прикро, що цей священник своїм розумом вимірює Боже милосердя.

Справді, треба старатися, щоб отримати вічне щастя в небі, однак Боже милосердя не знає меж. І як Господь на хресті пообіцяв розбійникові, який попросив лише про те, щоб Господь згадав про нього в Царстві Небесному, що сьогодні ж буде з ним в раю, так і наші гріхи Господь хоче дарувати нам, якщо тільки довіримося Його милосердю, не зловживаючи ним.

Свята Фаустина Ковальська записала в своєму Щоденнику такі слова: «Дуже Богові не подобається недовіра до Нього і тому деякі душі втрачають багато ласк; недовір’я душі (милосердю Божому) дуже ранить Його Найсолодше Серце, повне доброти і незбагненної любові до нас» (Щоденник св. Фаустини № 595).