Питання щодо значення хрещення для спасіння розглядається багатьма людьми віддавна. Звісно, якби хрещення не було потрібне, Христос би його не залишив Церкві як осноповоложне таїнство і не велів би учням іти хрестити всі народи. Однак це просте й цілком очевидне питання стає нерозв’язним, коли мова заходить про тих, хто просто не міг почути проповідь Євангелія.
Проблема стосується як тих, хто був праведний за століття й тисячоліття до Христа і, відповідно, хрещення не міг знати, так і тих, хто жив у часи, коли місіонерська звістка не дісталася його земель. Окремою «підтемою» в цій великій темі є ненароджені діти. Якщо хрещення є необхідне для спасіння, то як бути з тими, хто помер ще до свого приходу на світ? Хіба немовлята, невинніших за яких на світі годі знайти, підпадуть під засудження тільки тому, що вони не з власної вини залишилися без цього таїнства?
Звісно, хочеться сподіватися, що ні. Причому люди настільки хочуть цього сподіватися, що можуть і проголосити свою надію як факт. Трошки на це скидається інформація, поширена ЗМІ: Малгожата Пабіс у «Naszym Dzienniku» опублікувала статтю про те, що діти, померлі до народження, – спасенні. «Це наші наймолодші святі, яких ми можемо просити про заступництво в Бога».
Цілком можна погодитися з її думкою, що «діти, вбиті під час аборту, а також ті, які втратили життя внаслідок процедур in vitro, є сучасними мучениками», – звісно, якщо брати до уваги загальнопоширений, тобто не суто теологічний, підхід до розуміння мучеництва. Воно бо є свідомим принесенням свого життя в жертву з причин віри. Але якщо Церква прославляє Немовлят-Мучеників, які постраждали за Спасителя, нічого про Нього не знаючи, а також беручи до уваги таке поняття, як «хрещення крові», – так, є певні підстави назвати цих загиблих сучасними мучениками та, відповідно, уповати в те, що Господь їх спас. Аби не було плутанини зі словами, варто уточнити: ми можемо в це вірити – але не на рівні Credo, «вірую, як в Бога», а на рівні «вірю, що це можливо».
“ Ми не маємо певності щодо їхнього спасіння, але уповаємо
Отець Петро Кєневич МІС із кафедри Теології життя Інституту моральної теології Люблінського католицького університету тримається подібної, як і п.Пабіс, думки. Хоча як теолог він не береться стверджувати, що все ненароджені – спасенні (зрештою, на те він теолог, а не журналіст). Щодо дітей, які вмирають перш ніж народяться, ми можемо мати певнішу надію спасіння, каже він: «Їхнє спасіння випливає не так із факту обітниці, пов’язаної з хрещенням і прийняттям віри, ані також із мученицької смерті, як просто з безоплатної любові Бога. Бог Отець, Який віддав свого Сина на смерть, різними способами показав в Об’явленні, що Він живить особливу любов до дітей. Звідси й випливає наша надія, що, даючи дитині життя і покликуючи її до себе, Він не покидає її, а все-таки вводить у свій Дім. Погляньмо на тексти Літургії похорону дітей, які не отримали хрещення. Всі вони посилаються на діла спасіння й висловлюють уповання, що Господь Бог прийме дітей до Неба. Ці молитви дуже подібні до тих, якими ми молимося під час похорону дорослих людей. Ми не маємо певності щодо їхнього спасіння, але уповаємо.»
фінансово.
Щиро дякуємо!
