Ісус прийшов до тих, хто лежить край дороги

Роздуми до Слова Божого на 25-ту неділю після П’ятидесятниці
(календар УГКЦ)

В наративі, представленому в Лк 10, 25 – 11, 13, знаходимо саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10, 25 – 37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів; розповіддю про гостину в Марти та Марії (10, 38 – 42), Лука демонструє, що учнем Ісуса може бути кожен (навіть жінка!), хто вміє слухати Боже Слово, та відставити набік всі життєві клопоти; повчанням про молитву (11, 1 – 13) Ісус навчає, що Бог є Отець, і тому учні з великою довірою та відвагою повинні звертатися до Нього з своїми проханнями та потребами, а головно з проханням про настання Його Царства.

Сам текст Лк 10, 25 – 37 представляє добре продуману єдність двох частин (вв. 25 – 28 та 29 – 37). Кожна з частин починається з питання, яке Ісусові ставить законовчитель: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (в. 25); «А хто мій ближній?» (в. 29). Крім того, як цілість, цей уривок відповідає формі «мідрашу» (євр. מִדְרָשׁ – тлумачення‎; частина усної Тори), який будується у відповідності до наступних принципів:

а). вступне запитання в тексті Писання (вв. 25 – 27; пор. Втор 6, 5; Лев 19, 18);

б). друге посилання на Писання (в. 28; пор. Лев 18, 5);

в). експозиція, найчастіше за допомогою притч, в якій розглядаються неправильно зрозумілі слова (в тексті Лк 10, 25 – 37 це πλησιον (ближній) у вв. 27, 29, 36 та ποιειν (робити, чинити) у вв. 28, 37а, 37б).

г). заключний текст або ремарка, яка відсилає до початку (в. 37).

Притча про милосердного самарянина (Лк 10, 29 – 37) є відповіддю Ісуса на запитання законовчителя. Кожний з основних персонажів, представляє більш широку групу чи клас людей до яких вони належать. Хоч самарянин надає тільки матеріальну допомогу, притча не виключає тлумачення і на духовному рівні. Ціль подорожі робить ще більш огидною поведінку священика та левіта: якщо по дорозі в Єрусалим вони мусіли зберігати ритуальну чистоту, й це бодай трохи могло служити їм виправданням (оскільки подорожній виглядав мертвий, тобто нечистий з ритуальної точки зору), вони не мали подібної причини, після того як виконали всі обряди, та верталися з Єрусалиму. Таким чином священик та левіт відіграють роль негативного прикладу, а самарянин перетворюється в шокуючий контр приклад. В сучасній культурі слово «самарянин» стало синонімом гуманіста, й тому вже не так легко собі уявити, наскільки драматичний переворот традиційних очікувань був здійснений у цій притчі.

«Самарянин змилосердився» (Лк 10, 33). Дієслово σπλαγχνιζομαι – splanhnidzomai – змилосердився, в Луки окрім цього уривку, вживається тільки в притчі про Милосердного батька (та двох Його блудних синів: Лк 15, 20). Розуміння його глибшого значення важливе з двох причин:

а). означає найвищий ступінь солідарності з потребуючою особою;

б). форма та стан дієслова, які вжиті в грецькому оригіналі (аорист в пасивному стані третьої особи однини – т. зв. passivum divinum) вказують на Бога як на підмет дії. Лука тим самим в особі самарянина вбачає Ісуса, який прийшов щоб зцілити наші рани.

Рівно ж текст в Лк 10, 25 – 37 є важливим уривком про етику учня Ісуса. Учень, є той хто любить Бога насамперед в іншій людині.

Кілька наступних висновків є цілком очевидними:

– на прикладі священика та левіта ми переконуємося, що релігійний статус та обізнаність в «законах» не служать оправданням (спасінням) для людини, якщо в неї не має любові;

– на прикладі самарянина ми бачимо, як важливо виявляти співстраждання до тих хто цього потребує, не залежно від етнічних чи релігійних бар’єрів, які нас розділяють;

– на прикладі людини, яка лежала край дороги, ми бачимо, що й ворог може виявитися ближнім;

– в Ісусі з нами є Бог. Він прийшов у світ щоб зцілити рани всіх тих, «які лежать край дороги». Щоб це як найкраще та як найшвидше зреалізувати, Він потребує нас, щоб ми вже сьогодні вийшли з відвагою на цю дорогу, й тоді Він як Голова Тіла, яким є Церква, діятиме через нас.

о. Юрій Щурко, slovobozhe.blogspot.com