Дерево життя

Є такі люди, які не дивляться фільмів пі дчас Великого Посту. Частково це зрозуміло, оскільки більшість сучасної кінопродукції має комерційний та розважальний характер, з іншого боку, є невеликий відсоток стрічок? що мають артистичний, філософський і навіть релігійний характер. Саме такою картиною є «Дерево життя» Теренса Маліка.

Перш за все – це авторський фільм, за що режисеру вже треба аплодувати стоячи. Справа в тому, що в Голлівуді діють жорсткі корпоративні закони – великі кінокомпанії завжди дивляться на виробництво фільмів через призму прибутків, тому сценаристам і режисерам, які «хочуть виразити себе», не дуже солодко.

Якщо Маліку вдалося зняти автобіографічний авторський фільм за участю перебірливих акторів як Шон Пен і Бред Піт, то це свідчить про велику довіру і пошану до нього як до режисера. Хоча раніше знімав він відносно мало – його «Тонка червона лінія» чи «Дні Небес» були доволі знаковими. Хоча писав Малік багато – не тільки сценаріїв, але й наукових праць. Справа в тому, що Теренс перш за все філософ, він не закінчив свою дисертацію по Хайдеґеру лише через конфлікт зі своїм науковим керівником, і довший час викладав у Масачусетському Інституті філософію, і тільки згодом почав писати сценарії.

“ Найбільше кіно буде корисне тим, хто візьме участь у діалозі Джека/Йова/Маліка з Богом і ставитиме те саме болюче питання: «Чому є стільки страждання на землі?»

Але повернімося до «Дерева життя». У Теренса було два брати: один наклав на себе руки, другий загинув в автокатастрофі. Звичайно, що людина, котра пережила таке горе, буде запитувати: «Чому?», «За що?» і «Як далі жити?»

Не дивно що автор, будучи християнином від діда прадіда (його предки походили з асирійської спільноти в Ірані), асоціює свої переживання з книгою Йова, котра стала наріжним каменем його фільму.

«Дерево життя» можна поділити на три частини. В першій – головний герой – Джек О’ Браян (англійська абревіатура – J.O.B.= ЙОВ), якого грає Шон Пен, попри свою успішну кар’єру не насолоджується життям, а концентрується на минулому, а саме на проблемних відносинах з батьком, ніжній любові матері і смерті молодшого брата. Саме останній факт змушує сімейство О’Браянів задавати питання, подібні до тих, що звучать у книзі Йова: «Чи Бог карає праведника? Чи губить невинного?» І Бог відповідає…

Друга частина фільму – це ілюстрація знаменитої промови адресованої Господом Йову:

…Хто основи її (землі) поклав чи ти знаєш?..
або хто поклав камінь наріжний її.
коли разом співали всі зорі поранні
та радісний окрик здіймали всі Божі сини?
(Йов 38:4-7)

Монументальні кадри створення світу, галактик, Землі і життя на ній мали б викликати трепет перед величчю Творця і усвідомлення своєї мізерності. Проте ці кадри викликали найбільшу бурю емоцій і невдоволення. Найзліші критики і тролі називали цю частину вторинною переробкою фільмів Discovery i BBC. Що ж, доля правди в цьому є, беручи до уваги що у «Дерево життя» увійшли кадри із початого 30 років тому, а потім закинутого проекту Маліка «Q», присвяченого виникненню життя на Землі. Проте фільм слід сприймати інтегрально, як діалог людини у нещасті з Богом, як і задумував автор.

Третя частина – це суміш спогадів, снів і дійсності Джека/Маліка, яка переносить нас в США 50-х, до того як ними прокотилась сексуальна революція. Голова сім’ї – містер О’Браян (Бред Піт) – втілення архетипу справжнього патріарха: сильний і владний, усі в домі його бояться і шанують. Мама (Джесіка Частейн) – ніжна, скромна і любляча (як і личить дружині патріарха). Проте цій ідеалізованій релігійній сім’ї далеко від злагоди і конфлікт з батьком стає ведучою темою спогадів Джека, який вже, будучи дорослим, визнає: «Батьку і мамо, ви весь час боретеся в мені.» Проте у цій фузі присутні як позитивні так і негативні мотиви: любов матері, відносини з братами, болісне прощання з дитинством і прості радощі життя.

Тут шану слід віддати другому творцеві цього фільму – оператору Емануелю Любецкі, який раніше відзначився знаменитою роботою в «Дітях людських» Куарона. Теплота і природність барв (повна відмова від штучного освітлення), захоплюючі зйомки природи зодягають спогади Джека у золотисту ностальгію часів, коли все було добре. Також монтаж Маліка схожий до того як діє пам’ять і свідомість людини – сцени тут не йдуть лінійно, а виринають і переплітаються із дійсністю, снами та візіями, що мені дуже нагадало (тепер я грішу порівнянням) «Дзеркало» Тарковського.

Під час прокату фільму у США власники кінотеатрів були змушені попереджати глядачів, що це фільм з нелінійним сюжетом і незвичною фабулою, оскільки число людей, які вимагали повернення коштів за квиток, зашкалювало. Кілька моїх знайомих теж не витримували і вимикали фільм «на динозаврах» чи «на галактиках».

Публіці, розпещеній голлівудськими шаблонами, «Дерево життя»явно не сподобається. Не до вподоби стрічка буде і «артхаузним снобам» – тим, хто дивиться авторське кіно заради підвищення власної самооцінки, не допоможе навіть те, що цей фільм – лауреат Канського фестивалю. Найбільше кіно буде корисне тим, хто візьме участь у діалозі Джека/Йова/Маліка з Богом і ставитиме те саме болюче питання: «Чому є стільки страждання на землі?»

Мені здається, саме ці люди після перегляду стрічки знову відчують себе маленькими листочками на велетенському Дереві Життя, створеному Богом.

_________________________________________________________

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.