Безодня кличе до безодні…

Роздуми над Словом Божим на четвер ІІІ Великоднього тижня

Книга Буття описує гріх наших прабатьків символічною мовою як неналежне заспокоєння голоду. Переступ прабатьків полягав у «споживанні» забороненого плоду. До сьогоднішнього дня гріх залишається невдалим заспокоєнням голоду і спраги серця. Прагнучи любові, кидаємося до різних порожніх «копанок». Намагаємося насититися нашими амбіціями, осягненнями, владою, знанням, працею, відносинами, сексом, можливостями, грошима тощо. Чим більше намагаємося — то більший голод відчуваємо. Коли людина спрагу заспокоїть не водою, а, наприклад, пивом, то за декілька хвилин відчує ще більше прагнення води…

“ Любов за своєю природою є чимсь безмірним. Наповнити нас може лише Хтось Нескінченний, чиє джерело не висихає ніколи

У чому ж клопіт, чому ми живемо з незаспокоєним серцем? Спробуймо подумати, а чи є взагалі якась «порція» любові, яка б задовольнила людину. Чи є якась «кількість» уваги, якої нам було б достатньо? Любов за своєю природою є чимсь безмірним. А відповідно, потреба нашого серця також безмірна. Тому й наповнити нас може лише Хтось Нескінченний, чиє джерело не висихає ніколи.

Два уривки з Євангелія Йоана розповідають про це в особливий спосіб. У розмові з самарянкою Ісус каже: Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому Я, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне (Йн 4, 13–14). І ще один фрагмент: Ваші батьки їли манну в пустелі, — і повмирали. Цей же — хліб, який сходить із неба, аби той, хто його їсть, не помер. Я є хліб живий, який зійшов з неба; якщо хто буде їсти цей хліб, житиме вічно…

Нескінченна потреба твого серця, потреба любові, потребує НЕСКІНЧЕННОГО: Безодня кличе до безодні під гуркіт твоїх водоспадів; усі твої буруни й хвилі хлинули на мене (Пс 42,8). Безодня людського серця кличе до Безодні Божого Серця, щоби сповнитися водоспадами любові.