Відповідь, яку 17 квітня 2012 р. до Ватикану надіслав єпископ Бернард Фелле, в середу розглянуть кардинали і єпископи з Конгрегації віровчення на засіданні «Feria Quarta», а їхнє рішення буде потім представлено Бенедикту XVI.
У травні очікується завершення шляху, який повинен повернути Братство св. Пія X, засноване монсеньйором Лефевром, до повного спілкування з Римом, через 24 роки після незаконних рукоположень, які привели до розколу і відлучення самого архиєпископа-традиціоналіста і чотирьох священиків, висвячених ним на єпископів без дозволу Папи.
Одночасно з оголошенням остаточного рішення буде також опубліковано текст «доктринальної преамбули», запропонованої Святим Престолом єпископові Фелле, який глава громади традиціоналістів повернув до Риму, запропонувавши деякі несуттєві зміни.
Останніми днями з’явилося безліч заяв деяких авторитетних представників Братства св. Пія X, особливо тих, хто належить до того крила лефевристів, яке більш схильне до повернення в повне спілкування з Римом. Отець Ніклаус Пфлюгер, головний помічник Фелле на конференції в Хаттерсхаймі (Німеччина) заявив, що за нинішніх обставин настоятель Братства «не вважає можливим відкинути пропозицію Папи», уточнивши, що бажати ухилитися від наміру Папи означало би «впасти в седевакантизм». Пфлюгер пояснив, що залишаються ще точки розбіжностей, і Братство зберігає за собою свободу критикувати деякі положення соборних документів. Він також нагадав, що вже Лефевр в 1988 році підписав доктринальну угоду зі Святим Престолом, яка містила «набагато більше поступок [на доктринальному рівні] з боку Братства, ніж Бенедикт XVI просить сьогодні».
Досить значною є також позиція, висловлена о. Францем Шмідбергером, колишнім настоятелем Братства св. Пія X, який в травневому номері щомісячника німецького округу Братства пише: «Якщо тепер Рим кличе нас з вигнання, в яке він відіслав нас в 1975 році відмовою в канонічному затвердженні Братства, а ще більше в 1988 році декретом про відлучення того, хто уділяв свячення і висвячених єпископів, то це є актом справедливості і, поза всяким сумнівом, актом справжньої пастирської турботи Папи Бенедикта XVI».
Ще більш значущою є заява, написана іншим історичним членом Братства, о. Мішелем Сімуленом, опублікована в травневому номері бюлетеня «Seignadou» пріорату св. Йосипа Кармельського. О. Мішель також говорить про угоду, підписану в 1988 році Лефевром і Ратцінгером, нагадуючи, що розкол тоді стався не внаслідок тодішньої доктринальної преамбули, а з практичних причин. Насправді, Лефевр не покладався на ватиканські запевнення щодо можливості висвятити в єпископи його наступника: «Процес застопорився не через доктринальні питання, і не через статус, наданий Братству, але через дати висвячення обіцяного єпископа», — пише о. Сімулен.
Відповідаючи на заперечення тих лефевристів, які не бажають згоди з Римом, о. Сімулен нагадує, що Ратцінгер, «ставши Папою, сказав нам, що Тридентська Меса ніколи не була скасована (7 липня 2007 року:«Дозволено здійснювати Жертвоприношення Меси згідно з типовим виданням Римського Міссалу, оприлюдненого блаж. Йоаном XXIII в 1962 р., – виданням, яке ніколи не було скасовано»); реабілітував чотирьох наших єпископів (21 січня 2009 року); погодився з тим, щоб ми впродовж двох років вели доктринальні дискусії – те, чого монсеньйор Лефевр в 1988 році навіть не вимагав. Не буде перебільшенням сказати, що монсеньйор Фелле отримав набагато більше, ніж просив монсеньйор Лефевр, не володіючи при цьому його впливом і моральним авторитетом. Тож чи повинні ми бути більш вимогливі, ніж монсеньйор Лефевр і монсеньйор Фелле?»
На завершення о. Сімулен підкреслює, що сьогоднішня ситуація відрізняється від ситуації 1975 і 1988 років, і той, хто стверджує протилежне, робить це лише тому, що відкидає «всяке примирення з Римом», демонструючи «можливо, і брак віри у святість Церкви». «Братство св. Пія X – це не Церква, і воно не може шанувати спадщину свого засновника інакше, ніж зберігаючи його дух, його любов до Церкви і його бажання служити їй як люблячий її син».
Корисно перечитати доктринальну частину «протоколу про взаєморозуміння», підписаного Лефевром 5 травня 1988, щоб зрозуміти частину змісту «доктринальної преамбули», про яку йдеться останніми місяцями, і текст якої поки не розкривається через передбачену спочатку можливість замінювати його формулювання іншими виразами. Засновник Братства обіцяв вірність Папі, заявляв, що «приймає вчення, яке міститься в п. 25 Догматичної конституції II Ватиканського собору Lumen gentium про вчення Церкви і послух, який слід їй надавати». Щодо розбіжностей з приводу деяких фрагментів соборних текстів, він заявляв: «Щодо певних положень вчення II Ватиканського собору чи подальших реформ, що стосуються літургії і права, які видаються нам такими, що навряд чи узгоджуються з традицією, ми зобов’язуємося дотримуватися позитивного підходу і спілкування зі Святим Престолом, уникаючи будь-якої полеміки». Крім того, Лефевр зобов’язався «визнавати дійсність Жертвоприношення Меси і таїнств, що здійснюються з наміром робити те, що робить Церква і згідно з обрядами, що містяться в типових виданнях Римського Месалу і Ритуалах таїнств, затверджених папами Павлом VI і Йоаном Павлом II». Він також обіцяв «поважати загальну дисципліну Церкви та церковні закони».
Як бачимо, вже у 1988 році, в документі, погодженому з тодішнім кардиналом Йозефом Ратцінгером, чорним по білому прописано наявність «певних положень», які лефевристи розглядали як такі, що «навряд чи узгоджуються» з традицією. Але ця розбіжність не мала перешкоджати повному сопричастю. Двадцять чотири роки тому події пішли іншим напрямком: відбувся акт схизми і відлучення. Сьогодні, майже чверть століття по тому, ця рана повинна бути зцілена.
За матеріалами: Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
