Кардинал (лат. cardinalis – головний)— найбільш значимий титул в Католицькій Церкві після Папи Римського. Відповідно до ККП 1983 до функції кардиналів. входить обрання Папи на конклаві і допомогу йому в керівництві Вселенською Церквою, яку вони надають колегіально, виконуючи дорадчі функції при Папі під час консисторій, і індивідуально, очолюючи відомства та інші постійні служби Римської курії і держави Ватикан. Кардинали складають Колегію кардиналів, очолювану кардиналом-деканом. Кардинали носить шати червоного кольору, що означає готовність пролити кров за віру у Христа і Церкву.
Кардинали вільно обираються Папою Римським серед єпископів і священиків, що відрізняються вченістю, благочестям і розсудливістю (ККП 351 § 1). Піднесення до гідність кардинала здійснюється на підставі папського декрету. В окремихих випадках, що продиктовано, як правило, політичними мотивами, Папа може оголошувати про призначення кардинала, але не називати його ім’я. Призначений таким чином кардинал отримує обов’язки і права кардинала тільки з моменту офіційного проголошення (ККП 351 § 3).
Історично існують три чини кардиналів: кардинали-єпископи; кардинали-персвітери і кардинали-диякони. Однак в цьому випадку назви “єпископ”, “персвітер” та “диякон”потрібно розуміти не як священицький сан, а як терміни, що склались історично. Священик, піднесений Папою до гідностікардинала, повинен бути рукоположений в єпископи (351 § 1 ККП), однак з цього правила можуть допускатись виключення. Кожен новопризначений кардинал включається до чину до чину або пресвітерів, або дияконів. Кардинали-диякони через 10 років можуть переходити в чин пресвітерів. Перехід в чин єпископів з чину пресвітерів відбувається відповідно зі старшинством.
Кардинали, що займають постійну посаду в Римській курії і не є єпархіальними єпископами, повинні проживати в Римі. Відповідно до ст. 21 Латеранських угод вони отримують громадянство Ватикану.