Клелія Барб’єрі народилася у 1847 році у маленькому селі поблизу Болоньї. Вона виросла у бідній побожній родині, і батьки подбали про те, щоб забезпечити їй міцний фундамент віри. Це спонукало Клелію ще у ранньому віці запитати: «Мамо, як я можу стати святою?»
Ранні роки свого життя вона провела за шиттям, ткацтвом та молитвами у парафіяльнному храмі. Завдяки винятковим духовним дарам їй дозволили прийняти Перше Причастя в 11 років, хоча у ті часи люди переважно приступали до цього Таїнства пізніше.
Ця подія змінила її життя, і Клелія почала отримувати містичні одкровення. Зокрема, вона відчувала виняткові страждання через власні гріхи та гріхи світу. До самої смерті її духовне життя було позначене відданістю Страждальній Богоматері і Пресвятому Хресту.
Невдовзі у її серці спалахнуло бажання служити бідним і найбільш вразливим членам громади. Група молодих дівчат обрала Клелію своєю лідеркою, і у їхньому колі виникла ідея спільноти, присвяченої апостольському та споглядальному способу життя. Це мало бути життя служіння, яке спиралося би на Євхаристію та щоденне Святе Причастя. На практиці дівчата хотіли навчати Катехизму фермерів і робітників своєї місцевості. Згодом згромадження отримало церковне визнання і назву Малих Сестер Скорбот. На момент його заснування Клелії був усього 21 рік.
Сестри взялися до роботи і почали допомагати бідним та маргіналізованим мешканцям. Але невдовзі після цього Господь покликав Клелію до Небесного Дому. Вона померла у 23 роки, а перед смертю сказала:
«Я йду, але ніколи не покину вас. Коли на тому люцерновому полі біля церкви постане новий дім згромадження, мене більше не буде з вами… Але вас стане більше, і ви ширитемеся рівнинами й горами, щоб працювати у винограднику Господньому. Настане день, коли люди прибуватимуть сюди на конях і в екіпажах. Я йду на Небеса, і кожен, хто помре у нашій громаді, насолоджуватиметься життям вічним».
Сестри були засмучені відходом своєї засновниці, але невдовзі виявили поміж собою її постійну духовну присутність.
Починаючи з першої річниці своєї смерті, Клелія Барб’єрі щоденно молилася вголос разом зі своїми сестрами. Протягом десятиліть свідками цього стали тисячі людей: під час молитов у церкві її голос постійно чули не лише сестри, а й інші люди, серед них — священники, єпископи, кардинали, миряни, лікарі, юристи і навіть невіруючі.
«Це правда, що кожного дня, коли ми молимося у церкві, голос святої Клелії єднається з нашими… Це неймовірне, тривожне, але прекрасне явище. Для нас чути цей голос — це як відчувати ласку матері, що наповнює нас великою радістю», — згадувала одна з її сестер.
Йоан Павло ІІ канонізував Клелію Барб’єрі у 1989 році. Її приклад смирення і вірності досі надихає незліченну кількість душ у всьому світі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
