Нещодавно довелось чути по радіо катехезу про милосердя. Лектор пояснив значення цього слова, розказав про «милосердя» у Катехизмі Католицької Церкви, місце гріха у цій темі, навів історичні факти про людей, що виявили світу Боже милосердя. Лекція була цікавою для розширення світогляду не лише для католиків, а й для людей, що не є християнами.
Єдине, на що я не почула відповіді: а чим це стосується мене? Я молюсь коронку, даю у церкві пожертвування, живу простим буденним життям, а теологією, здавалося б, хай займаються науковці.
Ми інколи так багато думаємо про те чи інше поняття, пишемо трактати, збагачуємо їх надскладними термінами, забуваючи, що все геніальне – у простоті.
Чи ти усміхнувся до людини, яка виявила агресію? Чи до кінця пробачив товаришеві зраду? Чи промовчав, коли кортіло попліткувати? Чи допоміг колезі, який є твоїм конкурентом? Чи опанував нерви, коли сусідська дитина голосно плакала півночі? Чи відвідуєш самотню стареньку родичку, яка в дитинстві няньчила тебе? Якщо ні, то щоденного повторювання «Коронки» недостатньо.
Так у нас здавна повелося, що милосердям вважають лише давання милостині. А інколи «милосердя» та «милостиня» є синонімами. Наприклад, у різних перекладах Біблії слово «милосердя» звучить як «милостиня» і навпаки. Господь і справді багато говорив про необхідність «продати добра свої та й убогим роздати», щоб мати скарб на небі. Та не тільки про це.
Ось як Ісус словами Луки описав милосердя: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.» (Луки 6:36-38)
«Мовив тоді Ісус, кажучи: Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли і побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою, побачив він його, і, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду і доглянув за ним. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли вернуся. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближній тому, що потрапив розбійникам у руки? Він відповів: Той, хто вчинив над ним милосердя. Тоді Ісус сказав до нього: Іди і ти роби так само» .
(Луки 10:30-37)
Щодня ми просимо у Бога щось для себе чи своїх близьких: роботу, здоров’я, любові, грошей, друзів… І рано чи пізно отримуємо ці дарунки, незважаючи, що самі занедбуємо молитву, пліткуємо, зверхньо ставимось до інших. Бо Бог милосердний.
Він завжди буде таким, бо любить і приймає кожного з нас такими, якими ми є. Однак користуватись цією любов’ю безкінечно ми не зможемо. Ми не знаємо, що буде завтра. І чи завтра буде? Ми відкладаємо «милосердя» на потім. Але в тому місці, куди ми можемо потрапити, дарунки будуть зовсім інакші і прохання будуть скеровані до іншого. Хоча, швидше за все, там вже ніхто не слухатиме наших прохань.
А сьогодні маємо можливість вірити в Бога і спілкуватись із Ним. Він чекає, поки ми станемо такими ж як Він, милосердними. І це не пафос. Зробити це легко, просто пробач, допоможи, усміхнись, підбадьор, поділись.
«Все геніальне – у простоті, а все просте є геніальним», – цю фразу сказав німецький фізик Альберт Ейнштейн, який ще в 11-річному віці зумів довести своєму професору існування Бога.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.