«У світі достатньо релігій,
щоб посіяти ненависть між людьми,
але так їх мало,
щоб люди полюбили один одного».
Джонатан Свіфт,
ірландський письменник, XVIII ст.
Історія перша.
Вона з православної родини, одна у батьків, з вищою освітою та гарною роботою. Закохалась досить пізно, коли всі її подруги вже давно мали власні родини та по кілька дітей. Вона ж не виходила заміж. І причиною цього була релігія. Її суджений – мусульманин. А таких у Києві не приймуть. Та й родина від них обох може відвернутись, у неї більше нікого немає. Ніхто не зважатиме, що він інтелектуал, має добре оплачувану роботу, забезпечить родину. Сміливості полишити все заради створення сім’ї – забракло.
Вони разом жили два роки, приховуючи його релігію і не будуючи планів на майбутнє. А потім вона завагітніла. Все пішло шкереберть. Їм обом було вже за 30, обоє хотіли мати родину. Він запропонував їй утекти з України, щоб за кордоном незалежно будувати нове життя. А вона боялася.
Зібралася з думками, таємно пішла до клініки і позбавилась дитини, про яку мріяла багато років. Лікарі називали це лише продуктом, тож совість не мучила. Однак він після цього пішов з хати й не повернувся.
Вона пізніше знайшла іншого чоловіка, також православного, якого прийняло середовище. Одружилися. Кохання лишилось у минулому.
Фото: www.photoclub.com.ua
Історія друга.
Вони розлучились відразу ж після весілля. Не прожили й півроку. Життя не складалося – різні погляди на світ, на побут, на життя. Та й зустрічалися вони лише кілька місяців… на відстані.
Для неї розлучення було ковтком свіжого повітря. Для її батьків – зрадою. Родина у католицькій парафії вважалася глибоко релігійною, тож про такий гріх, як розлучення, і мови не могло бути. Мати їздила до самого Папи просити розлучення дочки, та благословення не отримала.
Дочку вдома проклинали. Вона ж, аби загоїти душевні рани, активно взялася за пошуки нового захоплення. Чоловіків було багато й різних. Без почуттів. І ніхто не знав, що насправді відбувалось у її душі. Поділитися не було з ким. На щиру сповідь забракло сміливості.
Тривало так недовго. Зустрівся врешті чоловік, із яким вона забула про все на світі. Він її цінував, говорив компліменти, підтримував у важкий час і навіть запропонував переїхати до нього, щоб утекти від щоденного нарікання батьків.
Вона погодилася. Життя було прекрасне, вони багато подорожували, відвідували театр, кіно, художні галереї, зустрічалися з друзями, влаштовували романтичні вечори. За півроку вона завагітніла. Він погодився одружитись і запропонував помиритися з родиною. Здавалося, що може бути краще?!
Та була одна умова – вона має стати юдейкою. «Моя родина ходитиме щотижня до синагоги», – сказав він, як відрізав. Це те, на що вона погодитися не могла. Хоч і грішна, та вважала себе стійкою католичкою.
Вони розійшлися. Дитини довелося позбавитись, батьки не могли змиритися з думкою про появу «жидівського дитяти» в їхньому домі. Більше вона ніколи не вагітніла й не виходила заміж. Так і живе самотня.
Фото: iloveukraine.com.ua
Епілог
Скільки проповідей треба розказати нашим вірянам, щоб вони почали любити інших людей без умов? Щоб вони приймали власних дітей, попри їхній вибір.
Скільки разів варто їм прочитати Біблію, щоб вони жили за прикладом Ісуса, який обідав із грішниками та митарями, бо хворі більше потребують лікаря.
Жінки слабкі. А особливо під впливом оточення. Скільки десятків разів варто повторювати Розарій, щоб наші мами зрозуміли – дитя не має релігії, ні мусульманської, ні юдейської, воно є Божим з народження.
Від першої миті зачаття воно вже є людиною, за кілька тижнів у нього б’ється серце. Це не продукт, хоч би як вас у цьому запевняли лікарі. Дозвольте йому народитися. Не руйнуйте свого життя. Не позбавляйте щастя ні себе, ні його.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
