Адаме, де ти?

Бог промовляє у тиші

Внутрішнє і зовнішнє мовчання – неодмінна умова молитви зокрема і духовного життя загалом. Молитва – це розмова, у якій ми запрошені слухати Бога. Молитва – не говоріння людини, а відкривання себе на Боже Слово. Бог промовляє в тиші. Святе Письмо стверджує, що на вулиці Його голосу не почуєш. І саме тому, що Бог промовляє у тиші, потрібно осягнути внутрішнє і зовнішнє мовчання. «Бог промовляє в тиші», тому що не зневолює людини. Крик – це вираження насильства. Що крик голосніший і частіший, то більше насильства.

У людських стосунках часто з’являється багато насильства, пов’язаного з тиском, створеним підвищенням голосу і криком. Чинимо психічний тиск галасливо і хаотичною мовою. Бог не кричить.

У зовнішнє і внутрішнє мовчання можемо увійти лише в свободі. Якщо хочемо, щоб мовчання і тиша були корисними, то мусимо прийняти їх добровільно, у свободі. Наказати внутрішньо мовчати – неможливо. Якщо змусимо когось до зовнішнього мовчання, то це буде «погане мовчання», тому що воно буде позначене певною формою насильства. Насильство породжує бунт. Свобода в зовнішньому і внутрішньому мовчанні – особлива умова молитви. Наша молитва може розвиватись лише у великій свободі. Свобода в молитві – це простір людського серця, у який входить Бог. Якщо людина не довірить своєї свободи Богові, молитва буде неможливою.

Галас сучасної цивілізації

Звернімо увагу, що сучасна цивілізація характеризується дуже сильними зовнішніми подразниками. Ці подразники можемо побачити хоча б в засобах масової комунікації. Вони не тільки сильні, а часто й брутальні. У багатьох телепередачах чуємо вже не тільки крик і галас, а бачимо і фізичне насильство: страждання, вбивство, дикі сексуальні сцени.

“ Неспроможність слухати – хвороба нашого часу. Не вміємо слухати, тому що маємо в собі неспокій, який робить нас невразливими на нас самих і на інших

Чому засоби масової комунікації стають такими дикими? Тому що людина стала невразливою на «щоденні, нормальні подразники». Вже нікого не захоплює спокійна розмова про людське життя, людську любов. Такі подразники вже «заслабкі». «На таких програмах» неможливо «заробити грошей». І тому потрібне насильство. Іван Павло ІІ у Листі до родин пише, що деякі елементи нашої цивілізації – хворі. Хворими є засоби масової комунікації. Коли ми тривалий час піддаємось дії таких телепередач, то втрачаємо вразливість. Не можемо вже почути ані самих себе, ані іншої людини. Ми вже неспроможні слухати.

Неспроможність слухати – хвороба нашого часу. Не вміємо слухати, тому що маємо в собі неспокій, який робить нас невразливими на нас самих і на інших. Входження в зовнішнє і внутрішнє мовчання в такій ситуації може бути дуже важким процесом, навіть дуже болючим. Якщо ми призвичаєні до постійного крику і галасу, то це стає невід’ємною частиною нашого життя. І хоча таке життя нас втомлює, але ми не вміємо жити по-іншому. Це щоденна доза наркотику. Алкоголіка мучить алкоголь, але без нього він не може жити. Коли перестає пити, то дуже терпить. Для багатьох із нас зовнішнє і внутрішнє мовчання може бути дуже важким. Ми часто залежні від галасливих звуків і образів авдіовізуальної цивілізації.

У зовнішньому і внутрішньому мовчанні виявляється ким ми є насправді. Виявляється увесь, притлумлений досі, внутрішній неспокій, загублення, почуття жалю і кривди, велике почуття провини, гнів чи аґресія щодо інших, комплекс меншовартости або хворі амбіції. Коли входимо в глибше внутрішнє мовчання, то подібні почуття ніби атакують нас. Виявляється все, що ми придушуємо криком, галасом, сильними штучними звуками й образами.

“ Нам подобається багато працювати, перевтомлюватись, бо коли маємо вільний час, то не знаємо, що з ним робити. Вільний час стає проблемою

Пригадую фільм про самотню матір, жінку загублену та знервовану. У щирій розмові вона каже своїй подрузі: «Так хочу виїхати кудись і два тижні прожити в тиші». Подруга, яка її добре знала, відповідає: «Ти і п’ять хвилин не можеш побути на самоті».

Часто нарікаємо на надмір праці, перевтому, брак часу. Однак це позірні нарікання. Парадоксально, але нам подобається багато працювати, перевтомлюватись, бо коли маємо вільний час, то не знаємо, що з ним робити. Вільний час стає проблемою. Ми не вміємо відпочивати, роздумувати над собою, не вміємо нормально спілкуватись з іншими, з Богом. Утікаємо в перегляд «сильних» авдіовізуальних програм, в дешеву літературу, в споживацтво. Дуже швидко нас втомлює розмова з Богом, з людьми, мучить глибша рефлексія над своїм життям. Для багатьох надмір праці – це добре алібі, щоб не заглибитись у себе і не дізнатись, що насправді з нами відбувається, які наші справжні хвороби.

“ Увійти в тишу – це перестати обманювати себе. І саме тому для багатьох людей тиша може бути важкою, і навіть болісною

Увійти в тишу – означає відмовитись від цього алібі. Увійти в тишу – це перестати обманювати себе. І саме тому для багатьох людей тиша може бути важкою, і навіть болісною. Тиша може відкрити, з одного боку, правду про наше життя, правду про джерела нашого незадоволення собою, правду про джерела нашого загублення; з другого боку, тиша – особлива нагода, щоб пошукати порятунку і виходу з нашої заплутаної ситуації.

Бог промовляє в тиші. Устами пророка Осії Господь освідчує: Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. (Ос. 2, 16). На початку реколекцій просімо Бога про глибше прагнення увійти в самотність серця, якої вимагає молитва. Просімо, щоб ми дозволили Богові вивести нас у пустелю, щоб ми хотіли почути Його голос.

Якщо реколекції відбуваються у великій спільноті, тоді атмосфера зосередження й тиші буде залежати від усіх; буде взаємним даром усіх для усіх. Стіни будинку не дадуть нам мовчання. Ми повинні самі мовчати. Зовнішнє мовчання вимагається від усіх учасників. Зовнішнє мовчання у спільноті – вияв взаємної поваги, братерської любови й свідчення віри.

Уривок взято з книжки «Адаме, де ти?»

Автор: Юзеф Авґустин

Видавництво: Свічадо

Рік видання: 2012
ISBN: 978-966-395-574-2
Формат: 145х200
Палітурка: м’яка
Кількість сторінок: 248

Роздуми, що ґрунтуються на першому тижні Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли.
Ці вправи створюють простір для особистого досвіду віри та для відповіді на заклик Ісуса тут і тепер. Вони вчать розпізнавати нові дари і шляхи, якими Бог веде людину.
Книжка «Адаме, де ти?» – зрілий плід досвіду автора як духовного керівника реколекцій, так і уважного спостерігача духовної ситуації сучасного світу.

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;

2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;

3. На сайті «Свічадо».


4. За телефоном (032)235-73-16;

5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.