Про книгу «Бесіди про духовне материнство»
Світ має надзвичайно велику потребу в духовних матерях. «Бесіди про духовне материнство» – це свідчення про материнське світло. Як сказано про Івана Хрестителя: «Не був він світлом, але був посланий, щоб свідчити про нього» (Ів. 1, 8). Книга відкриває незвідані горизонти місії духовного материнства, яке має свої витоки у Божому задумі. Кожна жінка у світі покликана стати матір’ю на фізичному чи духовному рівні. Материнство – це не еволюція, але революція, і то на все життя (с. 44).
Розумію високу ціну цієї книги, в яку вкладено багато таланту, інтелектуальної праці, душі й любові. Вже з перших сторінок відчувається захоплення авторок цією дуже важливою й актуальною темою загалом і зокрема в суспільно-політичних українських реаліях, на які наклала свій страшний відбиток російсько-українська війна. Таке враження, що тема продиктована згори, а її обрання стало сильним поштовхом чи натхненням до написання цієї праці. Адже коли ідея буквально кладе людину на «лопатки», тоді вона готова на все: не їсти, не спати, але поступово втілювати її в життя. Слід завважити, що в українській мові на цю тему літератури немає та й у світі хіба кілька видань.
За втілення задуму взялися дві богопосвячені особи: с. Ірина Сашко, OV та с. Єремія Стеблина, ЧСВВ, які належать до різних чернечих родин, в яких виконують свою місію. Волею Провидіння перетнулися їхні шляхи і вони впродовж багатьох років товаришують, спілкуються, обмінюються досвідом та знаннями. Власне, це стало фактором збагачення книги, на яку вони пролили світло з висоти розуміння, досвіду і глибини молитви.
Сестра Єремія пише, незважаючи на різноманітні обов’язки настоятельки великої чернечої спільноти сестер василіянок в Івано-Франківську, а також як викладачка соціального підприємництва в Інституті богословських наук Непорочної Діви Марії в м. Городку Хмельницької обл. Для цього потрібні час, натхнення, атмосфера. Однак ніщо не стало їй на заваді, а навпаки, спонукало до ділення своїми знаннями, досвідом і баченням на сторінках цієї книги.
Можна те ж саме сказати про с. Ірину Сашко, яка є проректоркою та викладачкою Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії в м. Городку Хмельницької обл., має глибокі богословські знання, якими ділиться зі студентами і семінаристами, а також у ЗМІ та соціальних мережах. Що більше людина знає, то перед нею відкриваються ширші обрії життя.
Якщо б я вивів формулу цієї книги, то це дія Святого Духа на мудрих і працьовитих. Тоді зроджуються чудові плоди на втіху небесам і людям. Звісно, усне слово має велику цінність, ми бережемо його у серцях, в пам’яті впродовж усього життя. Але писане – ще цінніше та сильніше, бо воно залишається на сторінках книг, які перетривають не одне покоління.
Отож, про книгу. Все почалося із діалогу, а точніше з жарту. «А ти знаєш, хто такий співавтор? – Ну, знаю… Мабуть, таки не знаєш… Бо співавтор – це той, хто співає, коли автор пише» (с. 28). Бог також жартує, але ми про це майже не говоримо. І цей дар він дав двом авторкам, які легко підходять до важких і нерозкритих питань. Бог таки вміє жартувати, пишуть авторки: одна дівчина, переступивши поріг монастиря, зустріла свою вчительку музики (с. 267). Спадає на гадку й такий вислів: хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани.
Дванадцять бесід, що закорінені в Божому Слові і вченні Отців Церкви, передають красу духовного материнства, а також неповторний шлях, місію кожної жінки. Ця книга біблійна і людська. В ній на прикладі чудових біблійних історій, визначних історичних постатей показано взірець материнства. Розповіді про людські історії теж різні: є світлі, радісні, є й сумні. Вони – не художній вимисел, але подані в художній формі і сприймаються як метафори, несуть узагальнюючий сенс.
Духовними матерями не народжуються, але ними стають (с. 94). І тут, власне, авторки звертають увагу на дозрівання фізичне, психічне, емоційне й духовне. Жінка, яка серйозно ставиться до свого духовного розвитку, завжди відкриватиметься на новизну життя. Вона буде гнучкою і творчою, готовою багато вчитися. Проте заради однієї мети більше знати, щоби ще більше любити (с. 106). І це важливо, щоб не зранити чи скривдити інших, духовна мати мусить пізнати себе.
А ще не треба чекати, щоб використовувати материнські дари. Треба вже бачити можливості, які можуть допомогти іншим духовно зростати, чинити світ більш люблячим і гуманним. Материнство стосується того, що людина має в серці, а не того, що в лоні. В житті богопосвячених осіб материнство проявляється у віддзеркалюванні любові Христа до потребуючих, хворих, самотніх, покинутих, ув’язнених, дітей та молоді.
Духовне материнство не означає брати на себе роль біологічної мами. Кожна жінка може бути джерелом натхнення, виховання і мудрості для дітей та молоді, допомогти їм зрозуміти їхню вартість і гідність дітей Божих. Як фізичне материнство кормить тіло і розум, подібно духовне материнство кормить душі, є чутливим до осіб, яких зустрічає на життєвій дорозі, жертвує Господеві їхні благання і прохання про молитву.
Напевно, людство до кінця ніколи не збагне неповторного дару материнства. В українській літературі маємо «Наймичку» Тараса Шевченка, «Голодомор» Уласа Самчука і до цього переліку можна додати «Бесіди про духовне материнство» с. Ірини Сашко та с. Єремії Стеблини.
Ця книга зродила в мені особисті рефлексії. Згадую багатьох жінок, і перша з них – рідна мама, яка завжди була готовою прихилити неба своїм дітям. Далі – бабуся, яка вчила історії, традицій та звичаїв, а головно – любити життя. Запам’яталися жінки, з якими в дитинстві молився по хатах у підпіллі, а потім у храмі. Вони не втрачають нагоди, щоб привітатися чи поспілкуватися зі мною, коли приїжджаю додому. Незабутніми у моїй пам’яті є спогади про сестер монахинь, які своїм життям показали, що означає любити Ісуса усім серцем, а також молилися за мене відтоді, коли я признався, що йду до монастиря. Звичайно, їхнє материнство сягає далеко поза межі їхнього дому чи монастиря. Всі вони без винятку виявили глибину і красу духовного материнства, бо вклали в душі й серця своїх і людських дітей — у мене особисто безцінний скарб віри і любові до Бога та ближнього.
В особливий спосіб переживати материнство – це заступатися за душі священників. «За всіма священниками стоїть духовна мати, яка випросила в Бога їхнє покликання». Так пишуть авторки, покликаючись на вислів кардинала Мауро П’яченци (с. 52).
Ця книга набуває особливого сенсу, бо написана в трагічний для нашого народу час. Українська мати-страдниця чекає на дитину з полону. Вона не втрачає надії на повернення безвісти зниклого сина. Вона хоче бодай обмити тіло сльозами. Вона щодня чекає на звістку з нуля, просто плюсик, який нагадує хрест, що означає — її дитина жива. І хто, як не мама, має зцілити рани війни, загоїти. Вона молиться, плете сіті, волонтерить. Такої війни світ не бачив і таких матерів світ не знає. Це розуміємо ми, люди, але найбільше солідарна з усіма українськими матерями Мати Божа.
Книга в літературному просторі знайде своє гідне місце і визнання. Адже особистий досвід духовного материнства, глибокі знання в багатьох галузях, глибокий психологізм у зображенні персонажів та ще в обрамленні талановитого письма, багатої мови витворили непересічний, вартісний дарунок для читача – й оцерковленого, й такого, що перебуває в дорозі до Істини.
О. Климентій Стасів, ЧСВВ
– директор видавництва «Місіонар» у 2005–2017 рр.,
автор видань про василіянське чернецтво та книгодрукування
Дивіться також:
Духовне материнство: про силу життєдайної присутності
фінансово.
Щиро дякуємо!
