У неділю, 5 серпня, в Будславському марійному санктуарії відбулося одразу кілька подій, важливих для білоруських католиків.
Недільну Месу очолив митрополит Мінсько-Могилівський Тадеуш Кондрусевич. На Євхаристії згадували о.Франтішека Грінкевича, бо саме того дня випала десята річниця спомину смерті цього настоятеля одного з найвідоміших католицьких храмів Білорусі. Отець Франтішек у Будславі не просто відома особистість: багатьох із тих, хто був на недільному богослужінні, він сам колись хрестив і вінчав, бо настоятелем тут був із 1981 року.
Після св.Меси у крипті храму відбулося перезахоронення останків, знайдених у Мінську під час розкопок колишнього бернардинського монастиря по вул.Герцена. Вчені ретельно дослідили знахідку, а перепоховати останки – це християнський обов’язок. Історики підтвердили, що знайдено рештки 97 осіб, серед них є жінки та діти. Отже, то був не суто монастирський, а міський цвинтар, який датується XVII-XVIII століттями. Але оскілки цвинтар був розташований поблизу бернардинського монастиря, то, вочевидь, там ховали католиків. Окрім зітлілих кісток, знайдено також три труни з уцілілими, муміфікованими тілами.
До віруючих, які прибули з різних куточків Білорусі на цей урочистий спомин, звернувся зі своїм словом представник Інституту історії Білоруської національної академії наук, завідувач відділом археології середньовіччя п.Вадим Кошман. А ще перед урочистістю він дав невелике інтерв’ю для білоруської сторінки Радіо Ватикану.
– Вадиме Івановичу, коли було знайдено останки?
– Починаючи з середини 2000-х років Академія наук, Інститут історії та фахівці-археологи провадять обстеження історичного центру Мінська. Насамперед було обстежено територію колишнього бернардинського двору. Це цілий комплекс, який складався упродовж XVI-XVIII ст. у Верхньому місті. Вулиці, що оточували цей квартал, колись називалися Велика Бернардинська і Мала бернардинська. Рештки, які поступово знаходилися, ми збирали приблизно півтора року.
– Чиї то останки, можна визначити?
– У ті століття поблизу будь-якої культової споруди виникали поховання. Це було почесно для мешканців міста – бути похованим поблизу церкви. Вони могли бути як тамтешніми парафіянами, так і меценатами: існують дані, що в тій само крипті були поховані численні вихідці з магнатських родів: Тишкевичів, Паців, Консовських, Хмарів. Проте, швидше за все, саме їхні останки було викинуто ще в ХІХ ст., коли храм став державним архівом, внаслідок реакції царських властей на повстання 1863-1863 рр. І храм, і монастир було зачинено, бо монахи-бернардини брали участь у національному повстанні.
– Отже, це католицьке поховання?
– Думаю, що, згідно з усіма правилами, православних ховали біля православних церков – Марії Магдалини або Катерининської церкви, а католиків та уніатів – поблизу костелу. Християнські обряди поховання з XVII – початку ХІХ ст. не допускали вкладання в труну монет або якихось речей, тому датування останків утруднене. На мою думку, це просто люди, які знайдуть свій спочинок у такому само прекрасному бернардинському храмі, як був той, – але діючому.
– Відомо, що комплекс бернардинського монастиря реконструюють під сучасний готель. Чи не зникнуть ті унікальні знахідки – папери монахів, листи родичів, а разом із цим і саме знання про цю найстарішу в Мінську будівлю?
– Все знайдене знаходиться в Академії наук. Наскільки мені відомо, у планах – створення музею монастирського побуту, де б демонструвались усі археологічні знахідки. Не забуваймо, що проблема великих міст – таких, як Мінськ, Вітебськ Слуцьк, Брест – це проблема стародавніх могилок, які руйнуються. Зносять поховання не тільки Першої та Другої світових війн, а й більш давні. Я вважаю, що обов’язок громадянина, християнина, властей – виносити ці об’єкти із зон забудови, або перепоховувати знайдені останки. Це ж чиїсь предки, прабабусі, дідусі…
Реставрація Будславського храму продовжується. Адже вже наступного року він відзначатиме 400-річний ювілей прибуття сюди чудотворної ікони Матері Божої.
За матеріалами: www.radiovaticana.org, ont.by/news, www.belta.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
