Червоні колядки. Як СРСР міняв Ісуса на Леніна

«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!
Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!»

Радянський Союз не терпів «дурман церкви» і з перших днів свого існування робив усе для того, щоб викорінити «попівські байки», які не давали трудящому класу йти прямим соціалістичним шляхом.

Безглуздя радянської ненависті до релігії торкнулося і колядок та щедрівок, які активно перероблялися на червоний кшталт та завзято прищеплювалися у нестійких у релігійному плані районах. У першу чергу – в Україні. 

Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!

З приходом до влади більшовики прагнули найскоріше втілити в життя так звану культурну революцію, основними напрямками якої бачили боротьбу з безграмотністю та антирелігійну пропаганду.

«Головним нашим завданням є сприяння фактичному звільненню трудящих мас від релігійних забобон», – йшлося в декреті Ради народних комісарів від 23 січня 1918 року.

Володимир Ленін при цьому називав релігію одним із найголовніших проявів пережитків, а участь  у релігійних обрядах вважав несумісною з перебуванням у лавах партії.

Щоб витіснити релігійні забобони зі свідомості людей, писав він, «необхідно на місце релігійного світосприйняття поставити струнку комуністичну наукову систему, яка охоплює та роз’яснює питання, відповіді на які до сих пір селянська робоча маса шукала в релігії».

Уже в квітні 1923 року XII з’їзд РКП(б) приймає резолюцію «Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди», якою фактично передбачалося повне викорінення народних звичаїв святкування, в тому числі «так званих музичних творів на релігійно-біблейську тематику».

Натомість пропонувалося збільшити видання науково-популярних книг, розширити усну пропаганду, запровадити антирелігійну освіту в шкільній системі, а також ввести «свята та звичаї, які б відповідали вимогам соціалістичного культурного будівництва».

Засукавши рукави, партія взялася до справи. Як наслідок, приміром, активно запроваджувалися звіздини (на противагу церковним хрестинам), антирелігійні обряди поховання (з зіркою на надгробку замість хреста).

Широко святкувалося так зване комсомольське Різдво, яке мало відвернути молодь від святкування релігійного свята і фактично було демонстраціями з транспарантами та червоними прапорами. Подібні свята закінчувалися антирелігійними мітингами, на яких спалювали опудала богів усіх релігій.

Вихованці дитсадків на антирелігійній демонстрації. Джерело: rus-biography.ru

Проте, якщо святкування справжнього Різдва чи Нового року, приміром, ще можна було розцінити як саботаж та заборонити (що повсюдно і робилося), то колядки та щедрівки вбити було неможливо.

Тому їх почали просто переробляли на радянський манер, викреслюючи будь-які згадки про Віфлеєм та біблейських персонажів.

Ось зразок такої «колядки» з Козельця на Чернігівщині (1925 рік):

Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.

Радуйся, ой, радуйся, земле,

Світ новий народився.

Застилайте ж столи та все килимами,

Оселі вбирайте та все прапорами.

Гей, пісні складайте, волю величайте,

Бо прийдуть до тебе твої свята в гості.

Що першеє свято – першого повстання,

Першого повстання ще й свято Тараса.

А другеє свято – то Першого Травня,

Свято робітниче, всесвітнє, весняне.

А що третє свято – Червоного Жовтня,

Червоного Жовтня, коли пута впали,

Коли пута впали, Ради понастали!

Подібні «витвори мистецтва» поширювалися як усно, так і в популярних радянських збірниках «Червоний пісенник» та «Великий співаник».

Радянський антирелігійний плакат (1929 рік)

На Вінниччині побутувала така радянська колядка:

Коляда, коляда, дай, бабо, пирога,

Як не даси пирога, візьму вола за рога

Та приведу на поріг та викручу правий ріг,

Буду в ріг трубити: буржуям не жити!

(записано у 1929 році у селі Котюжани)

Нова влада активно викреслювала образ віфлеємської зірки, що ними наповнені старі колядки, радісно переробляючи її на зірку червону. Це бачимо на прикладі пісні «Ясная зірка», що її співали на мотив старої церковної колядки «Небо і земля» (записано у 1928 році):

Ясная зірка весь світ освітила,

Бідній голоті диво сповістила.

Світ новий родився,

В крові оповився,

Царі геть тікають,

Глитаї здихають,

Бідняки співають,

Комуну вітають.

Свято стареє, святую казку

Всі ви забудьте,

Свято Жовтневе, свято комуни

Гуртом святкуйте!

Музикознавець Павло Ващенко зазначає, що радянська влада, «прагнучи повністю викорінити дух Різдва і його ганебне релігійне спрямування, змінювала не тільки тексти, але й навіть темпоритм мелодій – замість оригінального «dolce pastoso» (італ. «ніжно, м’яко», – ред.) їх виконували «pateticamente» (італ. «патетично, героїчно», – ред.) тощо».

«Це, на думку цензорів, мало остаточно викорінити релігійний блуд з голів українців», – додає науковець. Наприклад, на Кременчуччині у 1929 році було зафіксовано таку спотворену різдвяну пісню, що після переробки стала більше схожою на гімн:

Да звізда ясна возсіяла,

Всему світу путь показала.

А труба звучна затрубила,

Всіх трудящих розбудила.

Всіх трудящих докупи зібрала.

Путь трудящим показала.

Всему миру трудящому

Царство жизні вказала!

Певно, найбільше від антирелігійної кампанії Рад «дісталося» одній з найвідоміших українських колядок «Нова радість стала».

«Христос, який родився і з Діви воплотився», Небесний володар, пастушки з ягнятком, що «на колінця припадають, Царя-Бога вихваляють», були з пісні безжалісно викреслені. Натомість з'явилися диво-варіанти:

Нова рада стала, іще небувала:

Над землею звізда ясна ввесь світ осіяла.

Зоре ж наша, зоре, червоная зоре,

Словом серце зогріваєш, ти темряву скрізь долаєш.

Ой та й над містами з червен-прапорами,

Засяй же їм, прекрасная, наша зоре червоная!

На Вінниччині у 1928 році було записано наступну трактовку:

Нова радість стала, яка не бувала:

Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.

Де цар був зажився, з панством вкорінився,

Там з голотою простою Ленін появився!

А у «Червоному пісеннику» від 1925 року знаходимо і таку редакцію:

Нова радість стала, яка не бувала:

Зоря ясна п'ятикутна на весь світ засіяла.

Упали вівтарі, покотились царі.

Слава люду робочому, чабанам, шахтарям!

У пізнішій редакції того ж «Червоного пісенника» (укладач І.Шевченко) з'являється і нова версія колядки:

По всьому світу стала новина,

Що ярма позбулася злидарів сім'я.

Скинула п’янюгу-катюгу царя,

На весь світ засяла червона зоря!

Уставайте, люди, Зіронька засяла,

Ланцюги порвались. Слава, слава, слава!

Український етнограф Яків Ковальчук цілком щиро вважав:

«Ми, безвірники, не мусимо чекати природної смерті всіляких звичаїв, навіть у наш час, час нечуваного колективістичного руху, що в пень нищить тисячолітні забобони села, бо вони затримують революційно-культурний поступ та соціялістичне будівництво.

Тим то в нашій повсякденній роботі ми не повинні оминати їх, а боротися проти них, як з усіма іншими формами попівських забобонів та неуцтва».

(«Свята на Україні у звичаях та забобонах», 1930).

Отже й маємо: не тільки колядки, але і щедрівки, і віншувальні пісні, що їх з давніх-давен співали українці на Різдво, також не вважалися радянською владою за такі, що мали право на життя, бо були «селянськими, а не пролетарськими».

«Кінець 20-х років XX століття – період інтенсивного нищення традиційної культури українців і примусового насадження штучної, так званої, пролетарської. При Раді Міністрів УРСР була створена «Комиссия по советским традициям, праздникам и обрядам». Далі такі комісії створювалися по вертикалі у місцевих виконкомах обласних і районних Рад», – свідчить голова ради старійшин Хмельницького коша Українського козацтва Кузьма Матвіюк.

Як наслідок створення подібних комісій з санкціями на боротьбу проти «національного ухилу» знаходимо у антирелігійних пісенниках щедрівки у переробленому до невпізнання вигляді. Записано у 1930-му в селі Тарасівка на Харківщині:

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на весь вечір!

Революція вставала,

На бідноту покликала:

– Ой, вставай, вставай, голота,

Та рушай-но за ворота,

Будем ворога рубати,

Люд робочий визволяти!

Вийшло сонце, подивилось,

Та й на небі звеселилось.

А ми й самі дуже раді,

Що у нас панують Ради!

Щедрик, ведрик, Гітлер – мошенник!

Нові буремні часи принесли і нові прочитання старим колядкам та щедрівкам. І знову не обійшлося без «центральної лінії партії» – антирелігійна машина продовжувала працювати на повну потужність, «впираючи» в старі, суто народні, мотиви героїчні елементи нової епохи, підміняючи сімейні цінності бучними політичними гаслами.

Спаситель родився, люди його славлять,

А спаситель-откупитель здоров'я знебавля.

Не страшні ж бо вже нам топори фашизму,

Перемога є за нами – сила комунізму!

(записано на Рівненщині 1946 року).

У Кіровоградській області український фольклорист Олексій Дей у 1958 році зафіксував таку щедрівку:

Щедрик, ведрик, Гітлер – мошенник.

За яку ласку забрав ковбаску.

Ще тобі мало – забрав і сало.

Поперек горла щоб тобі стало!

Різдвяна листівка воєнних років. Джерело: tyzhden.ua

А в Івано-Франківській області старі люди й досі пам’ятають воєнну колядку:

Сумний святий вечір в сорок первім році:

По всій Україні плач на кожнім кроці.

Плаче стара мати, болить її серденько,

Кличе ворог на війноньку сина-козаченька.

Не плач, стара мати, нема чо плакати –

В чистім полю широкому синіють Карпати.

Ой зійшла на небі зірка по всій Україні,

Посідали до вечері самі сумні невеселі…

(записано у 1959 році у селі Іванівці).

Втім, як вважають етнографи, авторство подібних переробок могло належати не партійним ідеологам, а самому народові.

«Після Другої світової війни почалися небачено жорстокі репресії  населення Західної України. Саме у ті роки з’являються й новотвори у колядках, які зафіксовані збирачами фольклорно-етнографічного матеріалу», – вказує кандидат історичних наук Алла Гоцалюк.

Вона наводить карпатську колядку про Святу вечерю:

Посідали вечеряти

Мати з діточками,

Але замість вечеряти,

Облились сльозами.

Плаче, плаче стара мати,

А діти питають:

«Мамо, мамо, де наш тато?

Чом не вечеряє?».

Зірко п’ятикутна, світи нам в майбутнє!

Ані XX з’їзд КПРС з його курсом на розвінчання культу особи Сталіна, ані хрущовська відлига, ані брежнєвський застій не відродили старовинних українських колядок та щедрівок.

У СРСР святкували Новий рік з ялинкою, прикрашеною зіркою, Дідом Морозом та Снігуронькою, воліючи назавжди забути «ганебну попівську спадщину».

Радянське Різдво на Закарпатті, 1965 рік. Джерело – книга «Нові свята і обряди», Київ, 1976

«Перша Всесоюзна нарада з питань нових обрядів (відбулася 1964 року у Москві – ІП) привернула увагу партійних, радянських органів, науковців до важливої проблеми викорінення залишків віджилого побуту, які підтримували церковники і які стояли на перешкоді інтенсивному процесу творення і впровадження у життя та побут трудящих таких свят і обрядів, які підвищують їх трудову і політичну активність», – рапортувала радянська газета «Правда».

Їй вторила київська преса.

«З виходом на суспільно-політичну арену робітничого класу виникає і розвивається пролетарська обрядовість, найбільш послідовно, порівняно з усією попередньою, відомою історичній практиці, обрядовістю утверджує духовні цінності людини праці», – ішлося в статті антирелігійника Валерія Горового у «Вечірньому Києві».

От так – не більше і не менше: створюваний народом століттями спадок комуністична влада відмітала, натомість насаджаючи власні, «правильні» колядки та щедрівки про партію та вільну працю.

Зірко п’ятикутна,

Світи нам в майбутнє,

Щоб міцніла хода наша

Широка й могутня.

Щоб у щасті, дружбі, згоді

Жили всі наші народи.

І вели до щастя, слави

Радянську державу!

(записано у Свалявському районі Закарпатської області 1977 року).

Щедрівки у дусі соцреалізму сьогодні видаються дещо наївними:

Щедрик, щедрик, щедрівоньки,

Потелились корівоньки,

Та й на фермі потелились,

Теляточка породились.

Будем ростить цих теляток –

То колгоспників достаток.

То колгоспна росте каса,

А народу – масло й м’ясо!

(записано у 1961 році на Київщині).

Груднем 1963 року датовано таку соціалістичну віншувальну пісню:

Хто в цьому домі живе-поживає,

Того з Новим роком поздоровляєм!

Щоб господарям цієї хати

Трудоднів тисячу у році мати!

З 70-х років і аж до розвалу Союзу при Раді міністрів УРСР та облвиконкомах працювали комісії з радянських традицій, які займалися розробкою, методологією та впровадженням нових радянських обрядів у життя, у тому числі схвалювали вихід серії фільмів «Новые советские обряды» студії «Укркінохроніка».

Радянське Різдво з Дідухом та партійними діячами у Харкові, 1977 рік

«Народ iз любов'ю зберіг до наших днів лише справді наснажені народною мудрістю високохудожні колядки без натяку на будь-яку релігійність. Сьогоднішній день народжує і нові щедрівки, у яких прославляються наші виноградарі, кукурудзоводи, механізатори, трактористи, тваринники», – звітувала перед партійними зборами в Ужгороді у 1974 році методист з фольклору, нових свят і обрядів обласного Будинку народної творчості Олена Мейсарош.

У якості нагороди за трудові досягнення складалися навіть адресні щедрівки – як от Герою Соціалістичної праці, доярці колгоспу «За нове життя» Закарпатської області Марії Симканич:

Добрий вечір, господарко,

Наша славная доярко,

Скільки зірок небо має,

Та ясніш ота палає,

Що на грудях ваших сяє!

По надоях, героїне,

Перша ви на Іршавщині.

Ми вам раді щедрувати –

По Вкраїні першість взяти!

(1980)

Втім, як би не вичавлювали українські колядки та щедрівки з пам'яті, вони живуть, бо народ є мудрішим за будь-яку партійну ідеологію.

Пісні, які славлять голів колгоспу, ланкових чи комбайнерів, залишилися лише гримасою історії, а в українських оселях сьогодні лунають старі колядки та щедрівки, які пережили десятиліття радянського абсурду.

Олена Григор’єва, Історична правда