Великий святий вчитель

Роздуми до свята св. Василія Великого(УГКЦ)

   Вчити – це просто на словах передавати те, що добре знаєш і розумієш. А в плані духовності – це щиро, ревно, жертовно, з вболіванням, переживанням і великою любов'ю, наставляти у тому, чим сам живеш і до чого прагнеш. Якщо духовний вчитель не святий, то як він може навчити святості і направити на спасенну дорогу інших?! А щоб навчити інших цієї, виключно єдиної найважливішої для всіх науки, необхідно самому бути взірцем і прикладом для наслідування. Згідно з наукою Небесного Вчителя – істинний пастир у святості повинен бути першим!

         За всю історію християнства не так вже й багато єпископів своїм життям осягнули вказану Господом необхідну і обов’язкову для Його учнів, послідовників і наступників апостолів висоту духовності – святість, як довершену ступінь побожності і як єдину умову та гарантію успішності спасенного Христового пастирства, а ще значно менше своїми науками заслужили і удостоїлися титулу Великого Вчителя Церкви.

Серед небагатьох таких святителів особливо виділяється архиєпископ Кесарії Каппадокійської Василій (329 або 330 – 379 рр.), якого ще за його життя назвали Великим. Так, він був великим своєю вченістю, як у всіх тогочасних світських науках, так і глибокими і ґрунтовними знаннями Святого Письма. Тож завдячуючи своєму інтелекту та ерудиції, і що, найважливіше, великій ревності та повній готовності стояти за правду до кінця, незважаючи на явні погрози найвищих державних посадовців за наказом самого імператора бути жорстоко покараним найвищими смертними муками, він, на чолі меншості, безстрашно і мужньо вистояв і захистив правдиву науку Христової Церкви про Пресвяту Трійцю і, зокрема, про Божество Третьої Особи – Святого Духа і переміг єретиків.

Св. Василій був вмілим і талановитим організатором життєдіяльності усіх структур своєї єпархії. Тут все було побудовано на євангельських принципах чесності, справедливості, смиренності, покорі і взаємної любові, бо тільки ці чесноти, згідно з науки Спасителя будують і спасають. А жертовна праця і доброчинність для бідних, обездолених, покинутих і хворих була найкращим свідченням великої віри Святителя. Її підтверджували також і аскетичні подвиги молитви та посту, які звали і знаходили щораз більше і більше послідовників святого Василія. Так, він став засновником низки монастирів і законодавцем чину та уставу. Та понад усе і у всьому він явив приклад великої святості. А, вшановуючи святих, ми переважно говоримо про спасенні подвиги їхнього життя. Проте варто би знати і науки великих Вчителів Церкви, які писали вони на основі власного великого досвіду духовної боротьби зі злом і гріхом.

Ось коротенький аналіз 25-ї бесіди «Про милість і про суд».

«У світі, в якому забули про Бога, переважає несправедливість до ближнього і нелюдяність до малосильних», – починає свою науку Святитель.      Отже, там де є погане відношення до ближніх, там просто немає Бога. Бо тільки Господь закликає і зобов’язує всіх до чесних і справедливих відношень між собою, до взаємної і навіть жертовної любові. Що ж тоді говорити нам, християнам, коли між нами чи не все побудовано на власній вигоді, від чого повсюдно лукавство, лицемірство, дволичність, диявольська облесливість, фальшування і всяке інше зло?

Всі свої застереження і настанови св. Василій потверджує не нормами так званих загальнолюдських моральних цінностей (хто і коли їх встановив? яким чином вони могли появитися, коли постійно триває жорстока боротьба за своє особисте краще місце під сонцем? І що таке людська логіка і критерій моральності без Бога?), а посиланнями на Святе Письмо, як найвищий і незаперечний авторитет Істини Божого Слова.

Святитель словами Божої премудрості строго попереджує тих, які чинять неправду і мають намір принести дари Богові: «Жертви нечестивих -мерзота перед Господом». Не можна ж в одних віднімати, а іншим давати. Жертви повинні бути чесні та чисті і навіть якщо «здобуваючи праведною працею не подаєш Богові приношень, якими кормились би бідні, то це зарахується тобі як крадіж». 

А під кінець своєї науки святий єпископ наводить приклад євангельських багачів: Закхея і юнака. Грішний Закхей був виправданий Спасителем за своє ставлення до земного скоропроминаючого і нечесно здобутого багатства, за готовність і рішучість направити всі свої кривди ближнім і відшкодувати значно більше нанесених їх збитків.

Натомість праведний і багатий юнак виявився у душі самолюбивим і гордим. Земне багатство заступило йому Бога і тому не був оправданий у ревному дотриманню і в сповненні всіх приписів Закону Мойсея.

І завершує свою бесіду св. Василій Великий нагадуванням найважливішого, що заради Божого чоловіколюбія до нас грішних, а особливо задля жертовної і безмежної любові Спасителя світу Ісуса Христа необхідно щиро творити все можливу милостиню, яка на Божому справедливому суді оправдає і спасе нас. Амінь.