За єдиний у Дніпропетровську католицький храм католики воювали років двадцять. Будівлю (точніше, землю під нею) хотів загребти Лазаренко, навіть дах уже починали потроху розбирати, але врешті парафія виграла суд і почала реставрацію.
Робота ця триває вже четвертий рік, вона вийшла на фінішну пряму (у вересні обіцяють завершити). Мені захотілося піти до храму на екскурсію, поки там ще мало хто був і поки роботи тривають. Моїм екскурсоводом був отець Юрій Зелінський OFMCap.
Зовнішні роботи майже завершено, залишилось доробити пандуси для інвалідів.
Поки тривали суди – в будівлі сталася пожежа, а потім дах почали розбирати і дощ розмив стіни, оголивши старовинні фрески. На цій фотці згори – розмальовка радянського спортзалу, знизу – церковні фрески:
Статуя приїхала до Дніпопетровська з Італії. Капуцини, які працюють у цьому храмі, дуже поважають італійського стигматика св. Отця Піо.
У храмі буде дитяча кімната, а також бібліотека, а ще – спеціальний туалет для інвалідів.
Роботи проводили майстри з усієї країни, все-таки нелегка це справа – храм реставрувати.
Цим вікном у парафії особливо пишаються, бо за радянських часів його там не було, але тепер розетку повернули назад.
Сходи – чи не єдине, що залишилось цілим ще з давніх часів, їм 140 років.
Поки в основній частині храму проводяться ремонтні роботи, служіння відбуваються тут-таки, в невеличкій капличці. Скромно, але затишно.
Отець Юрій демонструє мені пам’ятні таблички, що зберігаються в каплиці.
Це – історичне фото дніпропетровського храму, саме так він виглядав наприкінці ХІХ століття.
За матеріалами:
Тетяна Гонченко, atanoissapa.livejournal.com, Дніпропетровськ
фінансово.
Щиро дякуємо!
