Дайджест

Присвячується шукачам чудес

11 Березня 2013, 15:33 1756
Стрий

Коли я пишу ці рядки, перед моїми очима виринає образ старенької згорбленої жінки, яка чимчикує з двома клунками до старенької школи у моєму рідному Журавні.

Це було наприкінці вісімдесятих або на початку дев'яностих років, коли я був школярем. Бабуся приїхала з одного із сіл району автобусом, щоб стати свідком «чуда». На одному з вікон школи з’явився лик Ісуса Христа, який бачили майже всі, крім мене, грішного. Це була ціла серія подібних «чуд» по всій Львівщині. Чутка миттєво облетіла навколишні села, і до школи попливла людська ріка. Із кількох сотень людей біля тої школи я запам’ятав чомусь саме цю кволу та немічну жінку. Якщо чесно, я не пам’ятаю того зображення на віконній шибці школи, натомість запам'ятав її, тому що багато думав про те, скільки сил витратила вона, щоб у свої роки чи не востаннє прийти до школи.

Кілька днів тому місто Стрий сколихнула новина про об’явлення Богородиці на дереві, що росте в одному з парків, який стрияни здавна полюбовно звуть «Козячим». За лічені години новина про «чудо» облетіла місто по кілька разів. Тоді я ще не розумів і не усвідомлював того, як швидко може поширюватися інформація серед людей у місті, даючи фору сучасним методам оповіщення про воєнний стан. Коли я того дня проходив вулицею і чув фразу на кшталт «Ви там були?» або «Я там був», або дієслово «бачити» у різних відмінках, я знав, про що йдеться. І все одно тоді я ще не розумів того, що відбувається.

Коли до мене дзвонили деякі священики та розпитували про «об’явлення», я ще не надавав тому серйозної уваги. Навіть коли я під вечір не міг зайти на два найбільші стрийські сайти, які передають місцеві новини, бо вони на деякий час «впали» під тиском відвідувачів, я ще з того сміявся. Але коли у соціальних мережах побачив фото і відео «об’явлення», які поширювали мої парафіяни, мені стало трохи не по собі. Я відчув якийсь внутрішній дискомфорт, який напевно відчуває вчитель математики, що кілька років вчив учня математики, а той у старших класах не може помножити 2 на 2. Мені чомусь стало дуже страшно, коли я бачив по відео людей, які відколупують кору дерева. Мені стало соромно, коли я дізнався, що там побували і мої парафіяни. Мені було сумно, коли я отримував «на горіхи» від мирян, бо ставив під фото свої негативні відгуки чи коментарі. Мені казали: як я можу не вірити в об’явлення, коли про це не було думки комісії з єпархії? Хоча називати пляму об’явленням без рішення комісії всі вважають нормальним.

" Мені казали: як я можу не вірити в об’явлення, коли про це не було думки комісії з єпархії? Хоча називати пляму об’явленням без рішення комісії всі вважають нормальним.

Я назвав це масовим психозом, бо не розумів, чому люди швидше звільняються з роботи, школярі втікають з уроків, а хворі покидають лікарняні ліжка. Я і тоді, й зараз не розумію, чому під деревом людей більше, ніж у храмі, що знаходиться за кількадесят метрів… Або чому потрібно вдивлятися годинами у пляму на дереві, щоб побачити Богородицю, якщо у Катедральному храмі знаходиться старовинна Її чудотворна ікона, біля якої десятки, якщо не сотні людей отримали численні ласки.

Моїй голові у ці дні постійно не дає спокою це «чому». І найголовніше «чому» стосується того, чому це сталося у Рік віри. Сталось у місті, яке завжди стояло, як мені здавалося, на міцному християнському фундаменті, місті, у якому храми вщерть наповнені людьми, людьми, які кожну неділю є свідками чуда. Чуда, коли Господь промовляє до нас словами Євангелія. Чуда, коли відбувається переміна людини у сповідальниці, чуда, коли хліб і вино стаються Тілом і Кров'ю Господа нашого Ісуса Христа, чуда, коли сам Господь входить до Людини. Тепер я розумію, чому біля Христа на Голготі не було свідків Його чудес. Їх було так багато, що люди подумали, що це є нормально, так буде завжди. Всі хотіли ще одного чуда, цікавішого, щоб Христос зійшов із хреста, чого не сталося. Я ставив собі питання, що би зробили зі мною люди, які прийшли побачити Богородицю, коли я б привіз велику фігуру Божої Матері та запропонував би зрізати дерево і на тому місці встановити її. Що зробили б мені мої парафіяни, коли я б запропонував молитися вервицю біля фігури, а не біля дерева. І що зробили б урешті-решт наші люди з тим деревом, себто, за скільки хвилин воно б по шматочку розійшлося по домівках стриян?

Зрізавши те дерево, отримав би чималий штраф від міської влади, але від людей би, напевне, живим не вирвався.

Ну що ж, дорогі співбрати у священстві. У цей Рік віри треба закасати рукава і взятися ще зі більшим завзяттям пояснювати, чим відрізняється віра від вірування. Віра змінює людину, а вірування – ні. Віра пов'язує людину з Богом, а вірування – з річчю, амулетом, деревом і т.п. Віра не має нічого спільного з цікавістю чи страхом і є, по суті, Даром із Небес, а не чуткою. Чутка про Воскресіння Христове була початком віри апостолів, але Дух з висоти дарував справжню віру та силу свідчення. Апостоли йшли і розповідали про Христа, якого за життя знали менше, ніж дізналися по його смерті та Воскресінні. Перемінені самі, змінювали інших, зробивши інших свідками, які не бажали бачити, лише вірувати. Зрештою, і блаженними Христос назвав тих, які не бачили, а увірували. Невже всі про це забули? І чи вірування в такого роду «об’явлення» не свідчить про нашу кризу віри? Адже людина не хоче бути такою блаженною, що вірить, не бажаючи бачити щось надприродне. Господь подав нам гарне наочне свідчення того, як вірують наші люди, допустивши це явище. Тепер ми краще знаємо про «матеріал», з яким ми маємо справу. Цей «матеріал» хтось назве побожністю, але я назву його відступництвом, адже відступивши від храму, приступили до дерева, відступивши від справжніх святинь, приступили до плями, замінили віру сурогатом віри, який називається «вірування».

" Господь подав нам гарне наочне свідчення того, як вірують наші люди, допустивши це явище. Тепер ми краще знаємо про «матеріал», з яким ми маємо справу. Цей «матеріал» хтось назве побожністю, але я назву його відступництвом

P.S. Поки що ще жодна людина до мене через порушення першої Заповіді Божої до сповіді не приступала. Це трохи мене тривожить.

о.Олег Кобель, ДивенСвіт

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity