Дорогі брати і сестри,
Сьогодні ми повертаємося до катехиз, присвячених Року Віри. У «Символі віри» ми повторюємо таку фразу: «Воскрес у третій день, згідно з Писанням». Саме цю подію ми святкуємо: Воскресіння Ісуса, центр християнського послання, яке лунало від початку і постійно передавалося, щоб дійти до нас сьогодні. Святий Павло пише до християн у Коринті: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі, потім Дванадцятьом» (1 Кор. 15,3-5). Це коротке визнання віри проголошує Пасхальну Таємницю, разом із першим об’явленням Воскреслого Христа Петрові і Дванадцятьом: Смерть і Воскресіння Ісуса є серцем нашої надії. Без цієї віри у Смерть і Воскресіння Ісуса, наша надія буде слабкою, ми навіть не матимемо надії, смерть і Воскресіння Ісуса є серцем нашої надії. Апостол каже: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших» (р. 17).
На жаль, часто існували спроби затемнити віру у Воскресіння Ісуса і сумніви закралися навіть серед віруючих. Цю віру можна було б назвати розмитою, а не міцною. Причиною цього є поверховість, часами байдужість, разом із тисячею інших речей, які вважаються важливішими від віри, або ж суто горизонтальне бачення життя. Але власне Воскресіння дає нам найбільшу надію, бо відкриває наше життя і життя світу на вічне майбутнє Бога, на повноту щастя, на впевненість у тому, що зло, гріх і смерть можна подолати. І це приводить нас до того, щоб проживати щоденні реалії з більшою впевненістю, підходити до них з відвагою і зобов’язанням. Воскресіння Христа проливає нове світло на ці щоденні реалії. Воскресіння Христа є нашою силою!
Але як передавалася істина віри у Христове Воскресіння? У Новому Завіті є два види свідчення: частина подана у формі визнання віри, а саме синтетичних формул, які вказують на центр віри; інші, натомість, є у формі розповіді про подію Воскресіння і пов’язаних з нею фактів. Форму визнання віри, наприклад, ми щойно почули, чи із Послання до римлян, де Павло пише: «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (10,9). Від ранніх днів Церкви, віра у Таємницю Смерті і Воскресіння Ісуса збереглась непохитною і чіткою.
Однак сьогодні я хотів би роздумати над другим типом свідчення, у формі розповіді, яку знаходимо у Євангелії. Перш за все, ми бачимо, що першими свідками цієї події стали жінки. На світанку вони йдуть до гробу, щоб намастити тіло Ісуса і знаходять перший знак: порожній гріб (Мк. 16,1). Після цього слідує зустріч із Божим Посланцем, котрий звіщає: Ісуса з Назарету, Котрого розіп’яли, тут немає, Він воскрес (пор. рр. 5-6). Жінками керувала любов, і вони знали як прийняти це звіщення з вірою: вони повірили і одразу передали цю звістку, не зберігаючи її лише для себе. Вони не могли стримати радості від того, що дізнались, що Ісус живий, надія переповнювала їх серця. Так має бути і в нашому житті. Спробуймо відчувати радість від того, що ми є християнами! Ми віримо у Воскреслого, Котрий подолав зло і смерть! Маймо також сміливість «вийти назовні», щоб нести цю радість і світло в усі куточки нашого життя! Воскресіння Христа є нашою найбільшою впевненістю, це – наш найцінніший скарб! Як ми можемо не ділитись цим скарбом, цією прекрасною впевненістю з іншими! Він не є призначений лише для нас, його слід передавати, ділитися з іншими цим свідченням!
Інша річ. У визнанні віри в Новому Завіті лише чоловіки згадуються як свідки Воскресіння, Апостоли, але не жінки. Причиною цього є те, що відповідно до Юдейського Закону тих часів, жінки і діти не вважалися надійними, достовірними свідками. Однак у Євангеліях жінки мають основну, фундаментальну роль. Тут ми можемо бачити аргумент на користь історичності Воскресіння: якби він був вигаданий, у контексті тих часів його б не пов’язували із свідченням жінок. Навпаки, євангелісти просто розповідають про те, що трапилося: жінки стали першими свідками. Це показує нам, що Бог не обирає відповідно до людських критеріїв: першими свідками народження Ісуса були пастухи, прості і покірні люди, першими свідками Воскресіння є жінки. Це чудово, і це – місія жінок і матерів, яка полягає у тому, щоб свідчити своїм дітям і внукам, що Христос Воскрес! Матері, несіть це свідчення! Для Бога важливими є наші серця, чи ми відкриті на Нього, чи ми схожі на дітей, сповнених довіри. Але це також приводить нас до роздумів над тим, як у Церкві і на шляху віри жінки мали і надалі виконують особливу роль, яка полягає в тому, щоб відкривати двері для Господа, слідувати за Ним і передавати Його обличчя, оскільки очі віри завжди потребують простого і глибоко погляду любові. Апостолам і учням важче повірити у Воскресіння Христа, але не жінкам! Петро біжить до гробу, але зупиняється перед порожнім гробом; Тома потребує доторкнутися своїми руками до ран на тілі Ісуса. На нашому шляху віри важливо знати і відчувати, що Бог любить нас, не бійтеся любити: віра визнається устами і серцем, словом і любов’ю.
Після об’явлення жінкам відбуваються наступні, Ісус стає присутнім у новий спосіб: Він Розіп’ятий, але Його тіло прославлене; Він не повернувся до земного життя, але до нових умов. Спочатку вони не впізнали Його, і лише через Його слова і діла відкрилися їх очі: зустріч із Воскреслим Господом перемінює, дає вірі нових сил, непохитну основу. Воскреслий Христос багатьма знаками об’являє Себе також і нам: Святе Письмо, Євхаристія, інші Таїнства, милосердя – ці жести любові приносять промінь Воскреслого.
Дозвольмо, щоб нас просвітлювало Воскресіння Христа, щоб нас перемінювала Його сила, щоб через нас знаки смерті уступили шлях для знаків життя у світі! Я бачу, що на Площі є багато молоді! Молоді хлопці та дівчата, до вас я скеровую слова, щоб ви несли цю впевненість, що Господь Живий і супроводжує нас на нашому життєвому шляху! Несіть цю надію, будьте вкорінені в цій надії, надії, яка йде з Небес! Вкорінюйтесь і несіть цю надію! Ваше свідчення Христа несе надію цьому світові, стомленому війнами і гріхами! Вперед, молоде!
фінансово.
Щиро дякуємо!
