Наскрізною темою травневого номера християнського журналу для родини «Кана» є радість. У першу чергу – це радість воскресіння Христового, яке невдовзі святкуватимуть християни, що живуть за юліанським календарем. Але також у цьому номері є низка матеріалів про «небуденну радість наших буднів».
Пасху святкує майже кожен, хто вважає себе християнином. Але як святкує? Чи заглиблюється у зміст цього свята? Чи має святкування Пасхи якийсь зв’язок із нашим щоденним життям? Відповіді на ці питання є у декількох матеріалах «свіжої» «Кани».
Як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпованому (тобто зотлілому) суспільстві? Про це розповідає у своїй статті Максим Тимо, викладач літургійного співу Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ: «На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій та ризикує бути несприйнятою серйозно або ж сприйнятою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння. Без глибшої участі в житті Церкви людині не під силу впоратися з тим шквалом в’їдливих думок, які, врешті, можуть паралізувати будь-яке натхнення, віру і оптимізм».
У пасхальний час в церквах співатиметься: «І тим, що в гробах, життя дарував…»? А хто є тими, що в гробах? Що це «гріб»? Автор цієї, як сам він каже, «гробової» теми зачіпає також болісні питання нашого суспільства: «Характерними ознаками такого життя «в гробу» є страх та неспроможність вирватися з цього страху. Чим це не гріб? Не життя, а животіння. Щоб не говорити теоретично, звернімося до фактів. Згідно зі соціологічними опитуваннями з 2011 року 70% молоді мріє втекти з України за кордон. Це є фактом того, що значна частина молодих людей живе на рідних землях, як у могилі: в постійному страху за свою долю – не життя, а животіння, без перспектив і майбутнього». Також у цій статті говориться про те, як часто стосунки у сім`ї заходять у глухий, «гробовий» кут, і люди не бачать іншого виходу, окрім розлучення.
Спеціально для травневого числа «Кани» редакція зробила опитування «Коли Ви раділи востаннє і чому?» Майже всі люди реагували на це з усмішкою, але декому відповідати було непросто… Директор Центру психології УКУ, Ростислав Шемечко, у своїй статті говорить, що приймаючи певні цінності за орієнтир і вирішальний фактор, ми робимо з них умову нашого щастя і радості. Тож, за його словами, саме ми є відповідальними за наші емоційні реакції, зокрема, радість та сум, йдучи за умовностями і приймаючи певні, часто не свої, правила. Шемечко каже: «Якщо ми подякуємо всім, хто допоміг нам сформувати наші «окуляри» оцінки і визначення цінності чи нецінності певних речей, усвідомимо, що ми вже дорослі та здатні критично мислити».
Отже, травнева «Кана» містить низку добрих рецептів і порад щодо віднаходження радості і глибокого сенсу в нашій буденності. Окрім того тут є свідчення окремих людей і сімей про те, як радіти по-справжньому і довготривало.
Детальніше про зміст «Кани» та умови придбання дивіться на сайті видавництва «Свічадо». Або на сторінці журналу у Фейсбуці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
