У наші цікаві часи, коли в Церкві тут і там чути то зітхання, то докори у «надмірній традиційності» та «малій ефективності» наявних методів катехизації… коли дехто з пафосом вигукує: «Ну то що, нам виходити на вулицю, як Свідки Єгови???»… коли поява на телеекрані чергового рекламно усміхненого проповідника, який робить із християнства чергову «свою» віру, викликає зубний біль… ну як же не згадати того, хто, певно, був першим телепроповідником як таким. І нічого поганого у цьому не бачив.
Учора, 8 травня, був день народження Слуги Божого архиєпископа Фултона Дж. Шіна.
За два роки буде 120-річчя з дня його народження і, цілком можливо, його беатифікаційний процес буде завершений, дай Боже – розпочнеться канонізаційний. Однак Америка далеко, і далеко не всі знають про цю людину.
Розповідати можна двояко. Одна справа – біографічні дані. Інша – його слова. Почнемо з того, що простіше.
Отже, Фултон Джон Шін (1895-1979), американець, церковний письменник і проповідник. Народився в Ель Пасо, штат Іллінойс, висвячений 1919 року в Пеорії. Був викладачем філософії в Католицькому університеті Америки, директором «Товариства з поширення віри». Єпископом став 1951 року, за два роки – архиєпископом. Був єпископом-помічником дієцезії Нью-Йорка, потім упродовж трьох років – ординарієм Рочестерським (Британія). Радіо і телебачення, які активно розвивалися – можна сказати, зростали разом із ним самим, – він використовував як свою кафедру проповідника. Провадив широке листування з людьми – щоправда, тільки на початку особисто, а потім йому допомагали 30 (!) секретарів. Ну, якщо людина такого рівня зайнятості отримує по вісім тисяч листів на рік…
А зайнятість була величезна. Окрім викладацької та організаційної діяльності, архиєпископ Фултон Шін написав шість десятків книжок про віру та мораль…
28 червня минулого року Папа Бенедикт XVI підписав декрет про визнання героїчності чеснот архиєпископа Шіна. Бетифікаційний процес розпочатий 2002 року. Зафіксовано описи трьох чудес, приписуваних його молитвам. Один із випадків – народження у вересні 2010 року мертвого хлопчика, Джеймса Фултона Енгстрома: після того, як лікарі не виявили биття серця у новонародженого і впродовж години безрезультатно проводили реанімацію, його батьки звернулися у молитві про заступництво до Фултона Шіна, і серце немовляти почало битися. Отець Дептула із Пеорії прокоментував: «Якщо все піде добре, свідчення про це чудо буде представлене Святішому Отцю. Один Бог творить чудеса, але тільки Церква може це засвідчити».
Про життя Слуги Божого Фултона Шіна згадують так: він особисто відвідував домівки католиків Нью-Йорка – «конаючої парафії», а пастирську свою діяльність неодмінно підкріплював глибокою і тривалою молитвою. Як згадує нинішній єпископ Пеорії Даніель Дженкі, Шін вірив, що навернення людей до Христа безпосередньо пов’язане з часом, який священик проводить навколішки перед Пресвятими Дарами. «Він був насамперед людиною молитви, інтенсивної щоденної молитви. І це приклад, який нам варто наслідувати сьогодні».
Відомо, що половину доходів від публікації своїх книжок єпископ Шін віддавав на іноземні місії. Ця допомога «Товариства з поширення віри» охоплювала загалом 1150 дієцезій в усьому світі. Певною мірою також і за сприяння єпископа Шіна у різних місцях планети постали 9 тисяч клінік, 10 тисяч сиротинців, 1200 шкіл. Фултона Шіна люблять по всьому світу; небагато з новопрославлених угодників Божих користуються такою популярністю.
Що він сам говорить про себе, світ і віру?
«Коли дивлюся на подальші роки свого життя – за що я найбільше вдячний?
Насамперед за те, що як я прийшов на світ, моя мати поклала мене на вівтарі Пресвятої Діви і жертвувала мене для служіння Її Синові. Це дає мені блаженну впевненість, що наш Спаситель одного дня мовить до мене: Моя Мати казала Мені про тебе».
«Як часто на світі вигляд моральної краси викликає спротив! Погана людина постійно прагне до відкинення будь-яких цінностей. Коли хороший хлопець опиниться в компанії хлопчаків, які вбивають час, займаючись кишеньковими крадіжками та вибиванням шиб у шкільних вікнах, то існує чималий ризик, що ця компанія звернеться проти такого хорошого хлопчика, висміюючи його моральні засади і кажучи йому, що він відсталий і боягуз. Точнісінько така само ментальність наявна у дорослому житті. Щоразу, коли викладач атакує моральність і висміює релігію перед своїми учнями, у дев’яти випадках із десяти можеш бути певен, що він провадить неморальне життя».
«В усіх інших релігіях ми мусиш бути добрий, аби прийти до Бога. У християнстві не так. Християнство – реалістичне: воно розпочинається від факту, що хоч би який ти був – ти не такий, яким повинен бути. Якби на світі все було досконале й добре, ми б усе одно потребували Бога, оскільки кожне добро від Бога походить. Але присутність зла чинить цю потребу ще більш нагальною. Християнство починається з визнання, що у твоєму житті й на цьому світі є щось, чого бути не повинно, що непотрібне і що могло би бути інакшим, якби не поганий вибір».
«Ніколи не думай, що коли Церква каже тобі: уникай цієї стежки – там отруйний плющ, – то вона обмежує твою свободу. Церква дає тобі мапу і визначає твою мету. Попри те, що ти перебуваєш на правильному шляху, у тобі все ще зберігаються наслідки перебування на дорозі поганій. Ти все ще голодний, твоє вбрання подерте, а ноги зранені.
Навіть якщо ти вже на правильному шляху, то все ще мусиш іти й витягати кілька колючок, але це не буде важке, оскільки вздовж усієї дороги ти знайдеш місця, у яких зможеш спожити Хліб Життя Вічного, пункти першої допомоги, де тобі зможуть повитягати колючки, а насамперед знайдеш поставлених Богом провідників, чиє єдине завдання – безпечно довести тебе до Міста Миру».
«Як ми були дітьми, нам казали, щоб ми не гралися сірниками. Ми не послухали і обпеклися. Потім, коли мама нас покликала, ми поховалися. Ми не боялися мами, доки не обпеклися, лише потім злякалися. Адам не боявся Бога, перш ніж виявив непослух щодо Нього. Після того, як Адам скоїв гріх, Бог видався йому Богом розгніваним. Нечисте сумління завжди бачить Бога як Бога гніву. Хлопчик, який розбив вазу, влучивши в неї м’ячем, каже до мами: «Не злися!» Гнів знаходиться не в матері – гнів знаходиться у проекції власного почуття справедливості хлопчика на його матір. Гнів не в Богові, а в нас самих, внутрішньо невпорядкованих людях.»
«Світ, який 20 років тому постановив, що релігія не пов’язана з економікою та політикою, сьогодні є світом, який переслідує релігію. Не йдеться особливим чином про те, що насильство, атеїзм і расизм є наслідком занепаду релігійності, подібно як ляпас є наслідком акту непослуху, але про те, що вони нерозлучні, подібно до згнилої лілії та бридкого запаху або засіву та жнив. Якщо хлібороб не посіє пшеницю, восени на його полі буде неврожай; на ньому повиростають хвощі. Якщо дозволити людям збайдужіти щодо того, чи їхні душі належать Богові, чи кесарю, – перш ніж вони зогледяться, кесар заволодіє їхніми душами.»
1952 року єпископ Шін отримав першу зі своїх двох нагород «Еммі» як телеперсони року. Приймаючи нагороду, він сказав: «Відчуваю, що настав час подякувати моїм чотирьом сценаристам – Матею, Марку, Луці та Йоану».
фінансово.
Щиро дякуємо!
