У першу п’ятницю місяця — на вечірній Святій Месі 5 вересня 2025 року — в парафії санктуарію Пресвятого Серця Ісуса, що в Кам’янці-Подільському, тридцять троє парафіян (жінки і чоловіки) стали членами Почесної варти.
Про суть цієї побожності, особливості її практикування та свій душпастирський підхід для CREDO розповідає настоятель парафії о.Мартін Сенк TChr.
— Відбулося заснування Почесної варти Пресвятого Серця Господа Ісуса. Тепер вона у санктуарії Пресвятого Серця створена офіційно. І кожної першої п’ятниці ми будемо приймати до неї нових охочих.
— Це чудова новина для тих, хто ще не встиг зорієнтуватися! Можна не чекати наступного року, щоб долучитись. А що означає «заснована» та ще «офіційно»? Я по парафіях в Україні, здається, часто чую про чування в храмах, про Почесну варту, Годину чування…
— Тут треба від самого початку сказати: ні, в Почесній Варті зовсім не йдеться про те, щоб годину сидіти в храмі! Ані навіть про те, щоб виділити годину на день для молитви вдома і простояти її навколішках… Це принципово інший підхід до християнської побожності.
Усвідомлена присутність
— Почнемо від головного: духовна основа. Почесна Варта духовно виводиться з часів Голготи. Першу справжню почесну варту біля Ісусового хреста несли Пресвята Діва, апостол Йоан і Марія Магдалина. Подальший розвиток побожності до Серця Ісуса пов’язаний із такою відомою святою, як Маргарита Марія Алякок. А постання Почесної Варти — з такою менш відомою святою, як с.Марія від Пресвятого Серця.
Вона жила в монастирі в Бург-ан-Бресс. 1862 року сестри отримали з Аннесі листа: «Господь поскаржився одній вибраній душі, що відколи Він відкрив нам своє Серце, ми недостатньо виявляємо ревності у ширенні його слави». Після молитов і роздумів с.Марія мала осяяння: намалювала циферблат із написами «Шана, любов, винагородження» вгорі та «Почесна варта» — внизу. Кожна сестра могла вписати своє ім’я замість години. Так у третю п’ятницю Великого Посту 1863 року виникла Почесна варта, яка зрештою об’єднала незліченну кількість людей.
— У монастирі встановлювати і виконувати побожні практики не те що легше, а просто логічно: там живуть молитвою.
— Тому с.Марія знайшла інакший підхід до справи: ідеться не про відмовлення молитов, а про те, що ми віддаємо якусь годину свого дня як своє відшкодування за гріхи, як свою варту біля Ісусового Серця.
Сестра Марія від Пресвятого Серця (Марі Берно). Джерело: Вікіпедія
Коли я звернувся до осередка Архібратства Почесної варти в Кракові, мені відповіли, що насамперед треба людям добре пояснити суть цієї години присутності. Це не година в храмі. Це навіть не година молитви деінде. Суть Почесної варти — прожити певну годину свого дня у присутності Господа. На початку визначеної для себе години ми усвідомлюємо цей намір, інтенцію: що всі свої справи та обов’язки, які маємо протягом цієї години, ми хочемо виконати якнайкраще. Розпочинає годину варти намір жертвування: що своїми вчинками, обов’язками ми хочемо бути поруч із Серцем Ісуса — тобто виконати їх добре.
— Тобто для мирян це спосіб реального свячення свого повсякденного життя?
— Саме так. Кожен сам вибирає собі відповідний час; це постійно визначена година — але це НЕ «запис на чергування у храмі». Це усвідомлене проживання години свого часу в присутності Бога, з жертвуванням Серцю Ісуса. Чи хтось на роботі — то працює якнайкраще, чи відпочиває — то робить це на славу Божу…
— А якщо раптом у цю годину він виявився хворим?
— То тим більше! Можна ці страждання жертвувати Господу Ісусу.
— Як це виглядає «технічно»?
— Коли наближається визначена година, віруючий каже, вголос чи подумки: Господи Ісусе, віддаю Тобі цю годину як мою жертву, як моє перебування з Тобою, — і старається робити те, що робить, якнайкраще.
Перша п’ятниця — то не справа звички
— Крім цього: оскільки духовність Почесної варти пов’язана з духовністю Пресвятого Серця — завжди в центрі уваги буде Перша п’ятниця місяця і Причастя, яке ми в цей день приймаємо як відшкодування Богові за гріхи людства. Але це обов’язок не під гріхом. До речі, також обов’язок години присутності не є під гріхом: якщо забув, то просто кажеш: Господи, пробач, я забув, тому свою годину варти я розпочинаю ось зараз, коли згадав.
Мені дуже подобається, як розумно це придумано. Люди живуть у складний час, мають стільки справ і обов’язків… Ну то як пропустив свою годину зранку чи вдень — зроби її увечері! Це не сувора монастирська вимога. Це взагалі не вимога, а засіб покращити те, як ми проживаємо наше життя. Причому як ми живемо щодня, а не тільки по перших п’ятницях місяця, — так і годину присутності маємо проживати з Богом щодня.
— А кому мало віддати Богові тільки одну годину на день?
— Може взяти і другу. Наприклад, Годину милосердя. З молитвою «за потреби Церкви і на винагородження за людські гріхи» жертвувати «цю безцінну Кров і воду, що витекли з рани Божественного Серця Ісуса», як сказано в порадах.
— Повернімося до Першої п’ятниці місяця.
— Так, тут теж багато що треба уточнити для правильного розуміння. Коли ми говоримо про Першу п’ятницю, на думку найчастіше приходить сповідь. Але суттю Першої п’ятниці є не сповідь. Центром Першої п’ятниці є Причастя.
Серцевиною духовності Перших п’ятниць є Причастя як відшкодування за гріхи.
Сповідь — так, якщо вона потрібна. Буває, що люди призвичаєні до такого розуміння: о, Перша п’ятниця — треба до сповіді (навіть якщо був у неділю). Бо «треба». Але якщо не маєш тяжкого гріха — можеш причаститися!
Я часто заохочую: коли хто може, то приходьте до сповіді в інший день перед Першою п’ятницею — щоб ця Меса, ця Євхаристія в день Першої п’ятниці була уповні пережитою, від початку до кінця, а не так бігом, що ми тут маємо всі «церковні обов’язки» за один раз відбути. Коли немає іншої можливості, то це зрозуміло; але також і в нас, священників, часто є поширене розуміння «Перша п’ятниця — всі на сповідь». Ні, це не так.
Колись було, що священників бракувало, приїжджали рідко. Від пастирських візитів по Перших п’ятницях залишилась така звичка; але зараз по більшості парафій сповідь є щодня.
Година — це не 60 хвилин
— Важливим є наше переживання сповіді. Сповідь — це наша реакція на гріх. Я часто на катехезі запитую: коли треба сповідатися? Чую відповіді: на свята, на першу п’ятницю… І все це не погано — але неточно. Бо сповідатися маємо тоді, коли приходимо на Службу і знаємо, що не можемо прийняти Причастя.
Тому для членів Почесної варти є заохочення: по змозі, сповідатися в четвер, і відправляти (спільнотою чи осібно) Святу годину.
— А Свята година — це з 8 чи з 10 вечора? Бо є різні думки…
— Взагалі то з 11 до опівночі. Але по парафіях це фактично неможливо зробити. Свята Маргарита Марія Алякок жила в монастирі; там це було можливим. А коли я працював у попередній парафії, теж у санктуарії Серця Ісуса, в Щеціні, — настоятель пробував проводити Святу годину з 23:00 — і людей було дуже мало, бо хто може собі таке дозволити? Потім перенесли на 20:00, і зрештою зробили після вечірньої Служби. А для людей похилого віку — в четвер перед Першою п’ятницею, після полуденної Меси.
Причому важливо знати, що година чування — це не сидіти з годинником у руці, і як одну хвилину не досидиш, то вже «не виконав». Ні! Свята година — це «я хочу бути з Ісусом у Гетсиманському саду». Хтось буде коротше, хтось довше. У цій парафії, в Кам’янці-Подільському, я не раз навіть спеціально робив так, щоб це не була «година». Щоб люди не зиркали на годинники: о, ще три хвилини, ще дві… Не хвилини нас спасають, а Ісус Христос, і наша присутність біля Нього.
Любити ближнього — а це як?
— Це друге (після Причастя в Першу п’ятницю і години чування) заохочення для членів Почесної варти; є ще третє: «Вчини наші серця подібними до Твого». Щоб жити духовністю Серця Ісуса, треба звертати на це увагу в нашій поведінці.
— Що таке «любити ближнього»? Що таке «наслідувати Серце Ісуса»? Людина втомлюється, гнівається, помиляється… Не може, не має таких здібностей — бути ідеальним християнином. Але Господь теж втомлювався і гнівався… Чи ми не створюємо собі фальшивий образ Серця Ісусового?
— Я так кажу на катехезі для молодят. Можна наводити приклади, давати поради, як хтось розв’язував свої труднощі. Але це нічим не допоможе. Бо їхнє життя буде відмінним від того, яке мали інші люди. Тому повертатися треба до основ: до з’єднання з Серцем Ісуса — що є основою також для Почесної варти: шукати, питати Ісуса, будувати свою духовність. Якщо ми будемо розвивати свою духовність — хто наскільки може, — то буде більший шанс, що ми вчинимо правильно.
Але якщо духовність будувати неправильно, то може статися, що всі обов’язки виконано — а сусіди скажуть: «Із цією людиною жити неможливо!» Це те саме, як фарисеї всі обов’язки виконували, але Ісус їм звертав увагу, що вони занедбують головне.
Як удосконалюватися в любові до Бога і ближнього? — кожна людина робить це по‑своєму. Загальних вимог нема. Ігнатій Лойола вчив про 15 хвилин щирості, тобто вечірній іспит сумління. Але все одно в кожного це буде по‑своєму. Щоб ми навчилися правильно реагувати на все, нам би треба було двічі прожити кожну ситуацію, — а двічі прожити життя неможливо.
— То що робити?
— Пам’ятати, що чисте сумління, регулярна сповідь, часте Причастя нас міняють. Не робити все самому — дати діяти Богові. І зростати поступово. Коли хтось жив як «людина світу», а потім пережив навернення, — то він уже більше бачить у собі того, чого раніше не помічав. Змінились його оцінки. Хто гарно з Богом живе, той нерідко вважає себе великим грішником, хоч я думаю, що якби всі були такими «грішниками», то світ уже був би святим… Але навіть коли на твоєму вичищеному одязі лишились тільки маленькі плямки — це не означає, що тобі більше нема куди рости. Бог завжди чекає попереду.
Приналежність і відповідальність
— Різних рухів та об’єднань у нашій Церкві не бракує. Скажімо, кармеліти щороку багато людей приймають під скапулярій Бердичівської Богородиці. Чи приналежність до Почесної варти не конфліктує з приналежністю до інших спільнот або духовностей?
— Є такі спільноти, членство в яких не можна поєднувати з перебуванням в інших спільнотах і рухах. Насамперед через принцип «зроби одне, але зроби його як слід». Але участь у Почесній варті нічому не заважає. Кармеліти приймають під коричневий скапулярій Богородиці Кармелю, пасіоністи — під чорний скапулярій Страстей Христових, є різні інші архібратства…
Насамперед варто добре обдумати: чи насправді можеш всі прийняті обов’язки виконувати. Нічому не заважає перебування під кармелітським скапулярієм, у групі Живого Розарію, в «маргаритках» молитви за священників тощо.
— А в скількох спільнотах можна брати участь одночасно?
— В орденах і згромадженнях є вимога не належати до іншого ордену чи згромадження. Як член чернечої спільноти христусовців, я більше ні в які спільноти не вступаю. Маю свої обов’язки і хочу їх виконати добре. І цей принцип пропоную парафіянам. Бо можна стати учасником двох, трьох спільнот, — але постане питання: а яким буде твоє сімейне життя? Практика показує, що коли в подружньому житті з’являються проблеми, то часто можна почути: а тебе взагалі вдома не буває, ти весь час у храмі сидиш!
До речі, це підкреслює суть Години присутності. Не вигадувати собі додаткові обов’язки, а просто добре зробити те, що треба. Навіть Господь Ісус, із цього погляду, тільки виконав потрібне, те, що мав зробити: жив, страждав, помер, як було написано, — і нічого «не видумував» понад це!
Шлях до святості — це розпізнати, яким є моє життя, чого Бог очікує від мене. Ніхто не зможе бути св.Маргаритою чи св.Йоаном Павлом ІІ. Суть християнства — віднайти себе. Ми не вигадуємо нічого нового, а тільки намагаємося скористатися різними інструментами, щоб повернутися до Божого задуму, яким він був від початку.
А від парафіян я хочу переважно одного: щоб у різних спільнотах не були одні й ті самі люди. Якось єпископ на одну парафію приїхав із візитацією, захотів зустрітися з членами різних спільнот. Зібрався Легіон Марії, поговорили. А тепер, каже єпископ, хочу зустрітися з Живим Розарієм. І та сама група підійшла… Буває, що в парафії по всіх спільнотах активно діє групка одних і тих самих людей. Нібито спільнот багато, але де решта вірних?
Якщо хтось уже старенький, живе сам і може «день і ніч служити при храмі», то будь ласка. Але тут ще постає питання про життєздатність таких спільнот. Якщо люди прийшли на 15 хвилин, посиділи і розійшлися, «бо треба», — то чи ця спільнота насправді жива.
Навіщо вступати в «офіційне» братство?
— По Україні я часто чув, що є Почесна варта, люди приходять до храму на адорацію. Я не кажу, що це неправильно; але це не те, чого навчає Архібратство Почесної варти. Звернувшись до Кракова з запитанням, скільки братств зареєстровано в Україні, я отримав відповідь — усього кілька. В Городку, наприклад.
Нащо реєструватися? — не заради якогось «списку». Але, як завжди у Церкві, буття частиною конкретної спільноти означає, що ти маєш участь у благодатях цієї спільноти, в її відпустах тощо.
— Тобто де є «неофіційні» групи Почесної варти, їм варто зареєструватися?
— Так, бо вони отримають допомогу в духовному розвитку. Скажімо, в кам’янецькій парафії зібралися 33 таких охочих, вони обмінюються картками з Євангельськими цитатами («зеляторські квитки»), як Живий Розарій обмінюється таємничками. Але ось Години присутності не було — навіть розуміння цього не було. Дехто сказав, що почув про це вперше за 20 років! Як хтось щось чув, то вважали, що йдеться саме про потребу бути година на адорації в храмі. Бо десь колись хтось 20-30 років тому це заснував, певно, сам до кінця не пізнавши, просто побував у Польщі, побачив, зацікавився, привіз в Україну… У пам’яті закріпилося те, що простіше: обмінюватися цитатами, бути на адорації. А те, що складніше, — з пам’яті вислизнуло: Година присутності, життя духовністю Серця Ісуса. Тому я вважаю, що треба в Україні це зробити краще.
Ті групи, які вже є, можуть звернутися до о.Яна Подобінського, з Порцелянового на Житомирщині, він відповідає за Почесну варту по всій Україні, від імені Архібратства. Серцяни поширюють Почесну варту у світі, а о.Ян має молитовники і формаційні матеріали українською мовою.
— Настоятелі завжди раді мати багато спільнот у парафії. Чи для участі в них теж потрібне розпізнання?
— Звісно! Ми ж не придумуємо собі нову спільноту і призначаємо: ти, ти і ти. Треба спершу запитати Бога, чи Він хоче цих людей у цій спільноті! Бо це теж певне розпізнання покликання. Те, що мені якась духовність сподобається, не означає, що я зразу маю вступати. Бо якби ми з дитинства приймали все, що сподобалося чи священник сказав, то кожен уже мав би по десять скапуляріїв і ще збірку членських квитків!
Я запрошую всіх, хто хоче віддавати годину свого часу щодня Серцю Ісусовому. Хто вже живе так, що свій час, обов’язки, роботу, різні старання проживає у Божій присутності й заради Його Серця. Але прошу обдумати це рішення. І якщо це ваш шлях — прийом до Почесної варти, як було згадано, відбувається в кожну Першу п’ятницю місяця. Ніхто не запізниться!
Фото: Катерина Побережнюк
фінансово.
Щиро дякуємо!
