Якось мої друзі розповідали, як проводили реколекції для однієї церковної спільноти. Так склалося, що її членами були переважно чоловіки. Їхні жінки ніяк не хотіли супроводжувати їх у цій богоугодній справі. Чоловіки їх тягли, а ті все одно впиралися.
Дізнавшись про цю ситуацію, мої друзі першого дня реколекцій дали тим чоловікам домашнє завдання – прийти додому і зробити для дружин щось таке, чого раніше не робили. І ті справді постаралися. Один, наприклад, помив посуд після вечері, інший дав змогу дружині раніше лягти спати, а сам вклав дітей. Це дуже здивувало дружин, і вони наступного дня прийшли подивитися, що ж із ними роблять у церкві, раз відбуваються такі метаморфози? Позитивні зміни в їхніх чоловіках спонукали їх самих стати частиною церковної спільноти.
Звісно, приклад із чоловічою церковною громадою – то радше виняток. Бо ми звикли до діаметрально протилежної картини. Наші жінки є ревними вірянками й часто потерпають від того, що їхні половинки не розділяють із ними цієї почесної місії. Трапляється, ще коли триває «цукерково-букетний» період стосунків, то обоє радо беруть участь у недільних богослужіннях, сумлінно відбувають дошлюбну підготовку. А щойно ввійшли у будні подружнього життя, як його запал згасає, а вона гнівається і дратується через це. Є й інші ситуації, коли жінка віруюча, а чоловік – ні. Вони зустрічаються, навіть беруть шлюб. Жінка спершу не звертає уваги на його релігійну байдужість, хоча гріє себе думкою про справжнє місіонерство – вона бо зробить усе, щоб він став християнином, взірцевим… Та на практиці це виявляється значно важчим.
Отож незалежно від того, яка саме у вас ситуація, у цій справі є два важливих правила:
- Не штовхати, а заохочувати.
- Не тягнути, а зацікавлювати.
Тільки не в такий спосіб, щоб розказувати, що у храмі благодать відрами роздають, а він не отримає і, як наслідок, постраждає він сам, ваші діти, діти ваших дітей, діти дітей ваших дітей… Не треба також лякати тим, що як він і надалі уникатиме церковних практик, то «добрий» Бог колись таки шандарахне його блискавкою з неба.
" Якщо ваш чоловік невіруючий чи «охололий», то моліться за нього
Часто жінці «болить» питання її церковно неактивного чоловіка через те, що вона боїться за себе. Боїться, що їхня сім’я недоотримає благодаті. Боїться, що говоритимуть про неї в церкві, в селі, у спільноті. І, на жаль, питання спасіння душі її чоловіка не є першочерговим у цих тривогах.
Тому не треба забувати, що Бог сам кличе людину. І якщо ваш чоловік невіруючий чи «охололий», то моліться за нього. Наполегливо й терпляче моліться.
Є така народна приказка: «На Бога надійся, а сам не лінуйся». Тож моліться і створюйте для своїх чоловіків умови у вашій церкві: робіть заходи, на які чоловікам буде цікаво прийти, забезпечте їм не лише «бабське», а й чоловіче товариство.
А також будьте ідеальною дружиною для свого чоловіка: чуйною, доброю, вмійте слухати і слухатися. Будьте доброю господинею і приділяйте увагу своїй зовнішності. Старайтеся бути такою, щоб ваш чоловік міг із гордістю представляти вас своїм друзям (це є наші маленькі жіночі «хитрощі»).
Та попри всі ваші зусилля – все одно невідомо, коли саме вони увінчаються бажаним успіхом. І чи увінчаються взагалі. Нехай вас це не засмучує: Бог в курсі того, що відбувається у вашій сім’ї. І Він любить вашого чоловіка таким, яким той є.
фінансово.
Щиро дякуємо!
