Останній день липня у літургійному календарі Церкви є днем спомину св.Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісусового, більше відомого як єзуїти. З цієї нагоди у середу, 31 липня, Папа Франциск відслужив Святу Месу в церкві Ісуса (Іль Джезу) – єзуїтському храмі у центрі Рима. Богослуження мало приватний характер, як відправи у каплиці резиденції «Дім Святої Марти».
Коли Папа Франциск прибув до храму, його привітала невелика група вірних. У спільній молитві єдналися члени єзуїтських спільнот Рима та деякі співробітники-миряни, а також черниці зі згромаджень, харизма яких ґрунтується на духовності св. Ігнатія Лойоли.
Під час проповіді Папа Франциск закликав своїх співбратів ставити у центрі свого життя Христа, забуваючи про себе самих. Окремим словом Святіший Отець згадав про о. Паоло Даль’Ольйо SJ, який перебуває у Сирії і з яким втрачено зв’язок, так що існує підозра можливого викрадення. Папа зазначив, що єзуїти покликанні віддавати свої життя за інших, пригадавши у цьому контексті відомого місіонера, св. Франциска Ксаверія та о. Педро Аррупе, який пережив інсульт, повертаючись із виснажливої подорожі, під час якої відвідував табір біженців.
Як це характерно для Папи Франциска, у своїй проповіді він підкреслив три опорні точки, «три думки».
«Всі прекрасно знаємо, що символом єзуїтів є монограма IHS, «Iesus Hominum Salvator», – зокрема, сказав Папа. – Цей символ постійно нагадує нам про дійсність, яку ми завжди маємо пам’ятати: про те, що Ісус перебуває у центрі життя кожного з нас і всього Товариства, що його Ігнатій хотів назвати «Ісусовим», аби показати точку відліку. Звідси питання, скероване до нас, чи Ісус насправді є центром нашого життя. Завжди існує спокуса, що то ми перебуваємо у центрі всього… У першому читанні Мойсей повторює народові, підкреслюючи, аби той любив Господа, ішов Його дорогами, «бо в цьому його життя» (Втор 30, 16.20). Так само і з Церквою – це два пломені, яких неможливо розділити. Я можу йти за Христом тільки у Церкві і з Церквою. Немає якихось паралельних чи ізольованих доріг.
Пригляньмося до досвіду св. Павла, що не чужий також і Ігнатієві. Апостол у Другому читанні, яке ми щойно почули, пише: «Не те щоб я осягнув уже мету чи був уже досконалим, але змагаю далі, чи не здобуду її, бо саме на те Христос Ісус і здобув мене» (Флп 3, 12). Для Павла це сталося по дорозі до Дамаску, для Ігнатія – у рідному домі в Лойолі, але центральний пункт в обох випадках однаковий: дати здобути себе Христові. Я шукаю Ісуса, я служу Йому,бо Він перший уже мене знайшов. Це, власне кажучи, є серцем нашого досвіду. Він завжди нас випереджує. Коли ми приходимо до Нього, Він на нас уже чекає.
Переходжу до останнього пункту. Сором єзуїта. Ісус запрошує нас, щоб ми ніколи Його не соромилися, але щоб ішли за Ним із повною відданістю, довіряючи Йому. Але, дивлячись на Ісуса, як нас навчає св. Ігнатій у І тижні Духовних вправ, дивлячись на Ісуса розп’ятого, ми відчуваємо сором через наші недоліки. Це дуже людське і благородне. Дивимося на мудрість Христа й на нашу безграмотність, на Його всемогутність і нашу слабкість, на Його справедливість і нашу несправедливість, на Його добро і наше зло. Треба просити про благодать почуття сорому, який робить так, що ми червоніємо перед лицем Ісуса Христа; сорому, який провадить до співвідчування із Серцем Христа… Цей досвід провадить нас зосібна і все Товариство до позиції смирення, яка допомагає щодня усвідомлювати, що то не ми є будівничими Царства Божого, а Благодать нашого Господа, який діє в нас.»
Після Святої Меси Папа мав коротку братню зустріч із Генеральним настоятелем та його найближчими співробітниками, після чого повернувся до Ватикану.
Як відомо, Папа Франциск є вихідцем з єзуїтської чернечої родини. Під час розмови з журналістами в літаку на шляху з Бразилії до Ватикану хтось поставив йому запитання, чи він ще почувається єзуїтом. На це Святіший Отець відповів жартуючи: «Це богословське питання, тому що єзуїти складають обіт послуху Папі. Але якщо Папа є єзуїтом, то, може повинен скласти обіт послуху Генеральному настоятелю… Я не знаю, як розв’язати цю ситуацію, – пожартував Папа Франциск, додаючи: – Я почуваюся єзуїтом у своїй духовності, яку ношу в серці. Я настільки почуваюся єзуїтом, що за три дні піду святкувати з єзуїтами свято св.Ігнатія».
«Особливий день, який залишить нам незабутні спогади», – так о. Адольфо Ніколас, Генеральний настоятель Товариства Ісусового, спілкуючисьіз журналістами, прокоментував відвідини спільноти Папою Франциском. Він також відповів на жарт Святішого Отця щодо четвертого обіту під час прес-конференції в літаку: «Хто кого слухається, це зрозуміло. Немає сумнівів щодо того, хто є моїм настоятелем. Ним є Папа Франциск», – сказав о. Ніколас, додаючи, що з Папою Франциском вони залишаються добрими друзями, але на цьому його вплив закінчується. Священик пояснив, що коли єзуїт стає єпископом, то автоматично звільняється від послуху настоятелям.
Генеральний настоятель Товариства Ісусового розповів про радість, яку пережила спільнота, маючи нагоду молитися разом зі Святішим Отцем, та задоволення від того, «що Папа настільки почувається єзуїтом». Після Святої Меси, сказав він, Святіший Отець помолився біля мощей святих Ігнатія Лойоли і Франциска Ксаверія, та біля гробу о. Педро Аррупе.
Разом із Папою того дня співслужили майже 200 священиків-єзуїтів.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Католицький Оглядач, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
