4 жовтня 2013 р., в п’ятницю, в Інституті релігійних наук св.Томи Аквінського в Києві відбулася зустріч на тему «Таємничий світ давньоукраїнської ікони».
Що таке ікона і хто був автором першої ікони? Як має виглядати справжня ікона? Що на ній обов’язково має бути зображене? Чому ікона виглядає нереалістично? Ось коло питань, над якими Мар’яна, Марічка і Ліда — учениці іконописної школи «Радруж» Українського католицького кніверситету у Львові — запропонували замислитися столичним колегам-теологам.
Слово «ікона» походить від грецького «зображення», «образ», «бачення». Для ікон типовими є зображення Ісуса Христа, Богородиці та подій зі Святого Письма. На відміну від релігійних картин, яких ми знаємо в історії мистецтва чимало, ікона — це символічне, а не реалістичне зображення. Це знак, за яким стоїть дуже багато речей, ідей, понять. Багато з них є незрозумілими сьогодні, тому сучасну ікону подеколи спрощують, залишаючи найважливіші елементи.
Але іконописцеві, ясна річ, ті символи, знаки на іконі треба добре знати. Мар’яна навела кілька прикладів, аналізуючи ікону Богородиці Одигітрії (грец. «дороговказниця»). Особливі жести рук. Погляд і великі очі. Тонкий ніс (символ духовності). Тонкі губи (мовчазність). Не менш важливий є одяг, в якому зображено Богородицю та Ісуса Христа. Мафорій, верхній одяг Марії, червоний або темнокоричневий, — підкреслює Її царську гідність (на це вказує і золотиста кайма на мафорії). Під мафорієм — туніка, вона синього кольору, що означає людську природу Марії. Зірки вказують на непорочність Діви. В Ісуса Христа усе навпаки: нижній одяг — червоний, верхній — синій, бо Він — втілене Божество. Німб: у геометрії коло — це ідеальна фігура, в іконописі символізує божественну досконалість і небесне сяйво. В Ісуса Христа німб завжди хрещатий, що є символом страждання і перемоги.
У другій частині зустрічі з представницями школи іконопису УКУ присутні змогли не лише дізнатися про те, як створюються ікони, а й спробувати це власноруч. Дівчата привезли з собою кілька спеціально підготовлених дощок (використовується переважно дерево липи), на яких можна було побачити різні стадії роботи над іконою. Окрім пензлів, були також фарби (тільки з натуральних каменів, розтертих на порох) і тонесенькі пластини золота. У школі «Радруж» використовується техніка, коли фарби між собою не змішуються, а накладаються одна на одну, від темного до світлого.
У той час, як усі охочі могли спробувати наносити фарбу або золотити німб, Мар’яна розповідала про історію виникнення іконописної школи при УКУ, форми навчання, позааудиторну діяльність. Ось і зараз до Києва студенти приїхали, щоб відвідати художній музей, а у Львові вони мають змогу постійно ходити до музею А. Шептицького і працювати з професійними художниками, які відновлюють старовинні ікони. Так легше дістати повне уявлення про правильне створення ікони, як то було в давні часи, «від А до Я». До речі, в іконописну школу вступають люди навіть без спеціальної художньої підготовки, розповідала Мар’яна. Інколи це навіть краще, бо тоді уважніше слухають, що і як треба робити.
Зрозуміло, що за годину обговорення неможливо зрозуміти все й одразу, адже ікона — це цілий світ, щось масштабне і значне. Замало споглядати, треба відкрити, розгадати її секрет. Ікона поступово змінює іконописця, ділилися досвідом студентки зі Львова. Ікона — це двері, якими Бог приходить до нас і ми до Нього, змогли переконатися всі учасники зустрічі.
: Ольга Рибачук
фінансово.
Щиро дякуємо!
