Марцін Зєлінскі у Львові: «Якщо ми в Церкві, то прославляємо Бога разом із Марією, разом зі святими — ми всі в одній команді».
3 та 4 травня 2025 року у Львові, з благословення Львівських митрополитів — архієпископа РКЦ Мечислава Мокшицького та архієпископа УГКЦ Ігора Возняка, відбулася непересічна молитовна подія. На неї зібралося близько 2000 учасників з різних куточків України та гостей з‑за кордону.
Подія проходила під назвою «Зустріч зі Святим» і її організували члени об’єднання молодіжних католицьких харизматичних спільнот «Покликані служити». Молоді люди надихнулися польською ініціативою «Chwała MU», яка вже багато років збирає тисячі людей на молитвах прослави.
За словами організаторів, львівська подія стала відповіддю на бажання людей різного віку та статусу єднатися в молитві у цей непростий для України час і дати Господу простір для дії. Молитва прослави об’єднала людей різних конфесій і до неї першого дня долучився єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава, який також очолив Святу Месу. Наступного дня з учасниками заходу молився та очолив Божественну Літургію архієпископ Ігор Возняк.
Головним спікером заходу був лідер польського харизматичного руху Марцін Зєлінскі. Він розповів для CREDO про свої враження від атмосфери цієї зустрічі.
— Зазвичай такі події викликають певні упередження. Ззовні виглядає так, що зосередженість харизматиків на Святому Дусі відсовує Христа, Марію та Святих Церкви десь на задній план. Що скажете на такий закид?
— Свої зустрічі та молитви прослави ми завжди починаємо з керигми — тобто з основних, найважливіших істин віри. Говоримо про те, що ми спасенні в Ісусі, що нам потрібно прийняти Ісуса як Господа свого життя, і що це дуже особисте рішення. Про це багато говорив, наприклад, Бенедикт XVI: що християнство починається з зустрічі, а не лише з приєднання до групи чи спільноти.
Я думаю, що в наших країнах — напевно, в Україні так само, як у Польщі, — люди часто розвиваються в традиційній релігійності. Це гарно; це добре. Але настає момент, коли ми маємо свідомо вирішити: чи ми справді йдемо за Ісусом — чи ми просто так виховані. І тут ми приходимо до усвідомленого рішення йти за Господом Ісусом.
Сьогодні ми молилися до Святого Духа і говорили також про те, що Святий Дух був ключовим у житті Марії: Вона, щоби сказати «так», потребувала Його благодаті. Щоб виконати свою місію бути Матір’ю Сина Божого, Марія потребувала допомоги Святого Духа. Тож це не питання вибору — кого ми обираємо собі як покровителя чи святого. Якщо ми в Церкві, то прославляємо Бога разом із Марією, разом зі святими: ми всі в одній команді, ми всі на одному боці.
І в Церкві, й на таких зустрічах є місце як для Богородиці, так і для святих: бо коли ми прославляємо Ісуса, все Небо славить Його разом із нами. Це — наша католицька теологія. Тому сьогодні я також багато разів звертався до Богородиці, і ми щойно молилися словами святого Ігнатія. Уся Церква тут із нами.
— Заходи такого масштабу дуже надихущі для нас у цей важкий час, навіть через сам факт, що таке щось відбувається тут і тепер — під час війни. Адже останнім часом ми почуваємося трохи ізольованими від світу: людям ззовні просто важко і страшно до нас приїхати. Спершу ми були заручниками пандемії, тепер — війни. А вам складно було наважитися на цю поїздку?
— От буквально вчора, на початку зустрічі, я ділився свідченням, що коли мене вперше сюди запросили, була пандемія. І я не приховую, що було складно виїхати з Польщі, пройти всі обстеження тощо.
Але під час молитви, коли я ставав перед Богом, — попри те, що сам хотів залишитися вдома, був дуже втомлений після багатьох поїздок, — я відчув у серці, що Бог каже: «Їдь». І я поїхав. Це була перша зустріч.
А друга вже — під час війни. Це було непросто для близьких, бо вони хвилювалися. Очевидно, що така поїздка завжди несе певний ризик. Але ми все ж зробили цей крок — перший, другий… І сьогодні я вірю, що ця зустріч є плодом довіри до Бога: якщо ми йдемо туди, куди Він нас кличе, а не дивимося на обставини; якщо слухаємо, що Він говорить, — тоді можуть відбуватися такі зустрічі, як ця, коли зала переповнена і буквально тріщить по швах.
Тож я намагаюся вслухатися в те, куди Бог мене запрошує, — бо, звісно, не кожне запрошення, з того чи іншого місця, обов’язково є запрошенням від Бога. А тут я відчув, що це Його запрошення; тож ми приїхали з радістю, знаючи, що Він про нас подбає.
— Які Ваші враження від зустріч з віруючими українцями?
— Моє перше враження, коли я приїхав в Україну, було дуже позитивним: люди справді всім серцем прославляють Бога, вони радісні в цьому. Я думав, що буде трохи важче, — ну бо як бути радісним у місці чи в моменті життя, коли ти в самому центрі війни? Але видно, що Бог живе в серцях цих людей, що вони щиро висловлюють свою віру, свою радість, що Бог із ними в усьому.
І це було першим спостереженням, яке мене сильно вразило. З іншого боку: коли ми дивимося в Біблію, то бачимо, що Бог завжди найсильніше діяв там, де було найважче. Там, де Церква, наприклад, була переслідувана, — там Дух Святий, Бог діяв з великою силою. Тож я думаю, що такі складні ситуації — попри все — є великою нагодою для людей відкрити свої серця для Бога.
Але їм також потрібен хтось ззовні, і я думаю, що наша присутність — а нам це не раз повторювали — є великою підтримкою, знаком того, що ми не залишаємо наших братів у вірі самих. Ми разом. І це якраз та вселенськість Церкви, яку ми тут бачимо.
Отже, 4 місяці підготовки, 60 задіяних в організацію служителів, 30 запрошених гостей, і як наслідок — кількість учасників, яка перевершила всі очікування: саме так можна би було коротко підсумувати те, що відбулося у Львові цими вихідними. Але неможливо перевести в цифри Божу благодать, яку відчули ті, що молилися, прославляли Бога та відкривалися на дію Святого Духа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
