Польський єзуїт о. Юзеф Авґустин роздумує про емоційний зв’язок між духовним керівником та пенітентом.
Духовне керівництво вимагає взаємної емоційної свободи між духовним керівником і пенітентом. Чим більша взаємна свобода, тим більш плідним буде керівництво. Духовний керівник повинен перший чувати, аби не зав’язувати з пенітентом тривалих почуттєвих відносин, які би ангажували всю його увагу, тим самим відвертаючи її від особистих проблем і від щораз повнішого розвитку духовного життя в собі.
На початковому етапі духовного керівництва певне емоційне прив’язання до керівника може допомогти пенітентові. Особливо це стосується випадків, коли він в своєму житті не зазнав тривалої та вірної батьківської любові. Одним з мотивів прохання про керівництво може бути не завжди усвідомлений пошук батьківської і материнської підтримки, опіки й турботи. Керівник мусить бути переконаним, що зможе виконати таку роль. Але якщо керівник вже на початку діалогу духовного керівництва відкрито «демаскує» такі мотиви, вважаючи їх незрілими, то пенітент може це переживати болісно.
Мусимо розуміти, що людська мотивація звичайно багатовимірна і складна. Пошуки батьківської підтримки в духовного керівника не виключають автентичного прагнення глибшого духовного життя, яке він прагне реалізувати також через духовне керівництво. І тому слід наголошувати на потребі очищення мотивації керівництва, а не на її раптову зміну.
Якщо духовний керівник не міг би впоратися з емоційними потребами пенітента і піддавався їм, то повинен до цього поставитися як до виклику шукати більшу емоційну зрілість у своєму житті. Знаком такої зрілості буде щораз більша внутрішня свобода до емоційних потреб пенітента.
Деяке емоційне прив’язання пенітента до керівника не перешкоджатиме процесу духовного керівництва, якщо керівник буде настільки зрілим, що зможе панувати над розвитком взаємного емоційного зв’язку. В міру розвитку діалогу духовного керівництва керівник повинен поступово допомагати пенітентові усвідомити існуюче прив’язання, водночас показуючи йому перспективи щораз більшої почуттєвої свободи.
Велике емоційне прив’язання пенітента упродовж багатьох років перешкоджатиме йому йти до щораз повнішої самостійності в житті. Пенітент, почуттєво зв’язаний з керівником, матиме також великі труднощі в прийнятті самостійних рішень.
Одним із знаків свободи пенітента щодо духовного керівника є здатність вільно висловлювати перед ним свої відчуття і думки, не побоюючись з його боку негативної реакції. Якщо в пенітента народжуються думки і емоції, «спрямовані проти керівника», то повинен висловлювати їх без побоювань, що його за це якось покарають або емоційно не сприймуть.
Духовний керівник, бачачи певну почуттєву непрозорість у поведінці пенітента щодо себе, може делікатно заохотити його вербалізувати свої відчуття.
Духовний керівник повинен бути настільки зрілим, щоб вміти приймати критичні зауваження на свою адресу, навіть якщо вони однобокі та перебільшені. Не може приймати захисну поставу. Не мусить пенітентові щось пояснювати. Але повинен знати себе настільки, щоб жодні вислови пенітента не були для нього «новиною», звичайно, якщо вони правдиві.
Утримання від усяких коментарів, виправдань і пояснень може допомогти пенітентові зрозуміти, що його емоції до духовного керівника відхиляють тільки його особисті проблеми, якими він повинен зайнятися. Постава «пояснення» і виправдання духовного керівника може спричинити, що пенітент перенесе своє зацікавлення з себе самого на духовного керівника. Керівник повинен допомагати пенітентові усвідомити, що його постава щодо особи керівника проявляється також у багатьох аналогічних ситуаціях.
Але духовний керівник повинен звернути увагу пенітентові, якщо його вислови будуть неконтрольованим перенесенням власних емоційних станів на особу керівника. Пасивне сприйняття негативних емоцій пенітента не допоможе жодній «стороні». Пенітент повинен усвідомити, що його жалі, внутрішні осудження чи гнів до духовного керівника проявляють глибокі проблеми, які повставали упродовж усього життя, а не тільки в процесі духовного керівництва. Керівництво тільки відхиляє те, що до сих пір було глибоко приховане.
" Духовний керівник повинен завжди зберігати доброзичливу дистанцію у відношенні до пенітента
Якщо пенітент не може подолати внутрішній опір перед духовним керівником, то здається, що слушно не продовжувати «на силу» духовне керівництво. Можна порадити пенітентові звернутися до іншого духовного керівника. Але пропозиція зміни духовного керівника повинна бути делікатною і доброзичливою, щоб пенітент не відчув себе відкинутим. Такі конфліктні ситуації створюють особи дуже вразливі, які легко почуваються зраненими чи емоційно відкинутими. Такі ситуація для духовного керівника – важливий екзамен його емоційної зрілості й самостійності та безкорисливої любові до пенітентів. Причиною припинення духовного керівництва може бути, з одного боку, більше добро пенітента, з другого – особисте рішення керівника, який не хоче займатися людиною, якщо ситуація переростає його емоційну витривалість і психологічну компетентність.
Духовний керівник має також право відмовити людині, якщо виразно бачить, що вона не шукає дійсної духовної допомоги, а керується мотивами, які керівник не може або просто не хоче приймати. Духовний керівник не зобов’язаний пояснювати пенітентові причини відмови, навіть якщо той буде наполягати.
Якщо духовний керівник буде частіше мати справу з ситуаціями, в яких пенітенти скаржаться на його ставлення до них, то повинен добре ввійти в себе, аби дослідити причини такої реакції до своєї особи. Це стосується також і ситуацій, в яких реакції пенітентів перебільшені або виражені в гніві.
Духовний керівник повинен завжди зберігати доброзичливу дистанцію у відношенні до пенітента, бути для нього дзеркалом. Повинен також усвідомлювати свою роль слуги. Керівник тільки допомагає налагодити справжній зв’язок між пенітентом і Богом.
Послуга духовного керівництва дуже вимоглива емоційно, часом взагалі вичерпує. Особливо це стосується випадків, коли керівник має багато пенітентів, глибоко зранених емоційно, і які вимагають від нього великої уваги, прийняття, доброзичливості й тепла.
Емоційно зранені пенітенти неконтрольовано переносять на керівника свій емоційний стан, не відчуваючи всього психічного навантаження, яке створюють для інших. На довшу перспективу така емоційна ситуація для керівника дуже важка. І тому в послузі духовного керівництва (особливо коли вона інтенсивна) дуже допомагають товариські та спільнотні зв’язки, збудовані самим керівником. Якщо послугу духовного керівництва виконує мирянин (в границях родинного порадництва), який має сім’ю, важливо, щоб у його сім’ї переважав позитивний емоційний досвід.
Якщо духовний керівник має якісь особливі негативні емоційні зв’язки, то від нього вимагається більше чуйності та свободи щодо осіб, яким допомагає в керівництві, аби не піддатися спокусі пробуджувати в них потребу проявляти по відношенню до нього емоційну взаємність. Духовний керівник, який має великі емоційні потреби і почувається самотним, може піддаватися спокусі, щоб у якійсь формі заспокоювати їх у стосунках духовного керівництва. Дуже вразливі особи відчують найменші емоційні очікування керівника, і це їм перешкоджатиме в діалогу духовного керівництва. Можуть тоді почуватися винними, що «так багато беруть», а нічого не можуть дати керівникові.
Емоційний уклад, який створюватиметься в конкретних реляціях між духовним керівником і пенітентом, залежатиме від обох сторін: як від керівника, так і від пенітента. Вирішальними будуть почуттєва зрілість і сама свідомість власних почуттів, поєднана з бажанням керувати ними.
Кожна ситуація буде індивідуальною і в якийсь спосіб неповторною. Духовний керівник повинен прийняти поставу, яка буде більше допомагати пенітентові. Важливу роль в емоційному укладі відіграє також вік.
Якщо духовний керівник є людиною старшого віку, а пенітент – молодого, то легко можна створити батьківський і материнський уклад. Сам пенітент підсвідомо прийме «синівську» – дитячу поставу.
Якщо між духовним керівником і пенітентом мала вікова різниця або керівник молодший від пенітента, то керівник повинен прийняти «братерську» і партнерську поставу.
Якщо пенітент набагато старший, то керівник мусить взяти до уваги різницю в віці, яка проявиться у різниці життєвого і духовного досвіду.
фінансово.
Щиро дякуємо!
