Умова істинного християнства

Роздуми над Словом Божим на п'ятницю VI звичайного тижня, рік ІІ

Святий Яків заохочує нас робити діла милосердя. Він каже: «Милосердя ж понад суд» (Як 2, 13). Це нагадує слова Ісуса: «Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть» (Мт 5, 7). За думкою апостола Якова, віра без доброти і любові мертва. Він запитує: «Чи може його спасти [сама тільки] віра?» (Як 2, 14). Святий Павло стверджує, що навіть якби мав віру, спроможну гори пересувати, та не мав любові, — був би «ніщо» (пор. 1 Кор 13, 2). За святим Яковом, навіть злі духи вірують і бояться Бога (пор. Як 2, 19). Отже, то вчинки милосердя є натхненням для віри: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як 2, 26).

Ісус каже: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мк 8, 34). Чи хочу я піти за Ісусом? Чи хочу я зректися свого «мені так хочеться» і підпорядкуватися Його волі? Чи готовий я узяти свій хрест, прийняти своє життя без нарікань? Ось умова істинного християнства.

Парадоксальним чином Ісус стверджує: «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу ради Мене та Євангелія, той її спасе» (Мк 8, 35). Моя душа — це все моє багатство, все, з чого складається моє життя: її варто віддати Ісусові, Йому варто довіритися. Він найкраще знає, як розпорядитися цим прекрасним багатством, як із нього ніщо не втратити, як його переображувати Святим Духом.