Літургійні читання на 21 червня (УГКЦ)

Греко-католицький календар
Віддання Вознесіння
Св. муч. Юліяна Тарсійського

Апостол
Ді 27, 1-44

1 Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сот­никові полку кесаря, на ім’я Юлій. 2 Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азій­ських місць, ми відпливли. З нами був Ари­­старх, македонець із Со­луня. 3 Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до дру­зів скористатися їхньою тур­бо­тою. 4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний ві­тер. 5 Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії. 6 І тут сотник, знайшовши олек­сандрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього. 7 Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не до­зволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони. 8 Ледве минувши його, ми при­стали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого бу­ло місто Ласея.
9 Як минуло чимало часу і пла­­вання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив, 10 кажучи їм: Мужі, я бачу, що пла­вання буде небезпечним і з ве­ли­­кими втратами – не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ. 11 Та сотник довіряв більше кер­маничеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло. 12 Оскільки пристань не була зруч­ною для зимівлі, більшість ра­дила відпливти звідти, щоби при мож­­ливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській приста­ні, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит. 14 Та незабаром повіяв супро­тивний рвучкий вітер, який зветься евра­килон. 15 Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми зда­ли­ся, і нас понесло. 16 Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втри­мати рятувальний човен, 17 якого витягли, і вжили допо­між­них засобів, обв’язуючи кора­бель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило. 18 Наступного дня, як нас сильно ки­дала буря, ми почали викидати ван­таж, 19 а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя. 20 Тому що багато днів не з’яв­ля­лися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
21 Оскільки довго не їли, то Павло, став­ши серед них, сказав: О, мужі! По­трібно було слухати мене й не від­пливати з Криту, — то ми не за­зна­ли би цього лиха та втрати. 22 Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель. 23 Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, якому я належу та яко­му служу, 24 і сказав: Не бійся, Павле! Тобі тре­ба стати перед кесарем, і ось по­дарував тобі Бог усіх, хто пли­ве з тобою! 25 Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано. 26 Ми маємо добратися до яко­гось острова.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опів­ночі моряки здогадувалися, що на­ближаються до якоїсь землі. 28 І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’я­су­­вали, що було п’ятнадцять саж­нів. 29 А боячись, аби якось не на­скочи­ти на скелясті місця, кинули з корми корабля чо­ти­ри якори і моли­лися, аби настав день. 30 Коли ж моряки намагалися втек­ти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі, 31 Павло сказав сотникові й вої­нам: Якщо вони не залишаться на ко­раблі, ви не зможете вряту­ва­тися! 32 Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
33 А коли почало розвиднятися, Пав­­ло благав усіх вживати їжу, кажу­чи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голод­ними, нічого не ївши. 34 Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жод­ному з вас і волосина з голови не впа­­де. 35 Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти. 36 Тоді всі підбадьорилися і по­чали вживати їжу. 37 Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38 Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
39 А коли настав день, не розпіз­на­ли землі та побачили якусь за­току з піщаним берегом, до якої і хоті­ли, при можливості, причалити ко­раб­лем. 40 Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега. 41 Наскочивши на мілину, кора­бель застряг; ніс загруз і став неру­хомий, а корму розбивало силою хвиль. 42 Воїни радили повбивати в’яз­нів, щоб ніхто не поплив і не втік. 43 Але сотник, бажаючи вряту­вати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може пла­вати, першими стрибати й до­бира­тися до берега, 44 а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.

Євангеліє
Йо 17, 18-26

18 Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19 За них Я посвячую себе, щоб і вони були освячені істиною.
20 Та благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, 21 щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав.
22 І Я передав їм славу, яку Ти Мені дав, — щоби були одне, як і Ми одне. 23 Я в них, а Ти — в Мені; хай бу­дуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полю­бив їх, так як і Мене полюбив.
24 Отче, хочу, щоб ті, яких Ти Ме­ні дав, були зі Мною там, де Я, щоби бачили Мою славу, яку Ти Мені дав, бо Ти полюбив Мене ра­ніше від створення світу.
25 Отче Праведний! Світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав. І вони пізнали, що Ти Мене послав. 26 І Я виявив їм Твоє Ім’я, і ви­яв­лятиму, щоб любов, якою Ти по­лю­бив Мене, була в них, і Я — в них.

Біблійні роздуми