Достатньо одного слова і вірності Йому

Роздуми над Божим Словом на суботу ХІІ Звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішнє Євангеліє нагадало мені про ставлення віруючих людей до благословення, наприклад, великодніх страв: священник іде поміж вірних, що розклали свої смачні пакунки великодніх пасочок, ковбас, яєчок, кропить все це, й ось із натовпу вириваються волання: «Отче, мені не попала вода!» Людина всю Літургію Великодня лише чекала того моменту, коли їй на пасочку крапне кілька крапельок свяченої води. Цей приклад добре ілюструє нашу слабкість віри. Ми легко в нашій релігійності оминаємо суть, а зосереджуємося на дрібницях, які не є суттєвими: щоби священник при благословенні доторкнувся рукою до чола моєї дитини, щоби крапля свяченої води все ж потрапила на мої ковбаси, щоби священник по-особливому усміхнувся до мене… Ми створюємо собі свою побожність, яка може нас дуже сильно віддалити від правди.

Сотник, про якого йдеться в Євангелії, не будував своєї віри на якихось другорядних знаках: мовляв, якщо Ісус ввійде до хворого слуги, та й ще покладе на нього руку, то той напевно одужає. Сотник вірить, що достатньо одного слова Бога. Можливо, не усвідомлюючи цього, — сотник підкреслює важливу рису Бога: Бог завжди вірний, вірний своєму слову. Просто не буває, не може взагалі бути ситуацій, коли б слово Боже було недієве або ж Бог не був вірний своєму слову. Адже Бог лише словом створив все, що існує у світі.

Наша віра починається від довіри, що Бог завжди вірний своєму слову. Ця довіра має бути на першому місці: людина може помилитися, пообіцяти й не виконати, а Бог ніколи не помиляється, Він завжди вірний. З іншого боку, що з моєю вірністю обіцяному? Наскільки я вірний своєму слову? Чи часом не обіцяю всім всього, а потім не можу того виконати? Може, ліпше не обіцяти взагалі, а якщо пообіцяв, то вже дотримати слова?

Бути вірним своєму слову — це та риса, яка веде нас безпосередньо до набуття чесноти віри. Коли ти вірний своїм обіцянкам; коли чоловік вірний своїй обітниці вірності, яку дав дружині; коли священник чи монахиня завжди все своє життя вірні тим обітницям, які дали під час складання шлюбів чи прийняття священства, — чи це не найбільше свідчення віри, що Бог завжди вірний своїм обітницям?!