Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ тижня Великого Посту
Нам легко казати «Бог милосердний», важче самому бути милосердним. Це суперечність, яка існує в нас самих, у наших думках і вчинках. Чи ж це не доказ того, що ми ще не розуміємо, чим є милосердя? Це вельми небезпечне незнання, оскільки лише милосердя може відчинити нам брами вічного життя. До Неба увійдуть тільки ті, хто проситиме Бога про милосердя; одначе як попросити про те, чого докладно не знаєш?
Милосердя Боже може зрозуміти тільки серце сокрушене, грішник, який приймає покуту. Милосердя Бога не можна зрозуміти виключно через роздуми над ним; його треба пережити на власному досвіді. Треба визнати, що мої гріхи поранили серце милосердного Бога. Прикладом є пророк Даниїл, який починає покутну молитву за себе і за народ (перше читання, Дан 9, 4‑10). Він не розраховує на свою вибраність і власну праведність; він визнає гріхи проти милосердного Бога.
Бог — милосердний; але милосердя Боже не належить нам. Ми не можемо від Бога вимагати милосердя, але можемо вимагати його від себе самих. Від нас залежить, чи зрозуміємо ми милосердя завдяки тому, що самі будемо милосердні. Однак наше милосердя щодо людей має бути подібне до милосердя Бога. Ми маємо бути милосердні щодо тих, які згрішили проти нас, щодо супротивників, щодо тих, які нас б’ють, ранять і вбивають. Милосердя — це також зректися осудження людини, яка чинить нам зло. І віра в те, що кожен може навернутися, в першу чергу — я сам.