Продовжуючи роздуми Ольги Лехтонен про щастя.
Я відчула себе зобов’язаною заступитися за честь… шлюбу, що був показаний тільки з одного боку — потерпілого. Хочу поговорити про християнський шлюб і його співвідношення з целібатом так, як це бачу я, заміжня мирянка.
Целібат священства як такий стосується мене тільки з того боку, що пред’являє мені правила гри, яких я маю дотримуватися (найцікавіше, що я мала би тих само правил дотримуватися і з одруженим священиком). Вражаюче новим винаходом Церкви для мене целібат також не став. Це вже було у багатьох дохристиянських релігіях: обов’язок стриманості для служителів культу. І в християнство це увійшло разом із християнізацією поганського світу. Так що целібат міг би стати радше відступом у минуле, аніж «передовими технологіями», — якби християнство не переробило його й не надало фізичній стриманості зовсім іншого напрямку, вектору чистоти заради Бога. Чи буде целібат необхідним завжди і за будь-яких обставин — не знаю. На мою думку, це справа кліру: вирішувати, що для них самих краще і на якому етапі. Це їхнє право.
" Чи буде він необхідним завжди і за будь-яких обставин — не знаю. На мою думку, це справа кліру: вирішувати, що для них самих краще і на якому етапі. Це їхнє право.
Мої знання про целібат — суто теоретичні, з боку духовної дитини. Зате про шлюб я знаю не тільки з боку творіння, але і з боку сторони активно творчої.
Коли миряни починають гостро переживати питання целібату, їх непокоїть зовсім не сам целібат. Просто якщо його представляють як головну умову якісного служіння Богові й найтоншим фіміамом духовного життя, це ставить перед мирянами питання про сенс їхнього життя, їхнього призначення. Раптом виявляється, що шлюб, який так само шалено важкий, як і кожне земне життя, коли його проживати чесно і в істині, який може бути справжнім християнським подвигом, мучеництвом і шляхом до святості, — втрачає сенс, оскільки нічого не важить у житті «духовному», вперто принижуваний навіть не до виховання — до народження дітей. А народження дітей розглядається всього лиш як наслідок фізичного кохання. Тобто від шлюбу залишається одне: секс і його наслідки, яких немає у целібаті. Отак целібат стає сніжно-білим, а шлюб — брудно-сірим і беззмістовним у перспективі вічності. А якщо беззмістовним, то логічно буде цього уникати. Смішно мирянам битися через целібат священства. Давайте поговоримо про доступне: про визнання чи невизнання духовної складової у шлюбі.
Для мене шлюб — це створення нового всесвіту, нового світу зі своїми правами і правилами, світу, який заселяється новими створіннями, свободолюбними, часто непокірними, але завжди любленими і спраглими любові. Можна, подібно до Люцифера, доводити Богові, що цей світ гидотний і нежиттєздатний. Можна, подібно до Ісуса, вести цей світ до Отця, з трудом і часто через власне умирання, але люблячи цей світ, попри всю його недосконалість. Так що для мене шлюб — це співучасть у творенні світу.
Так, шлюб — це в якісь моменти й мучеництво. Як і християнство загалом. Чекати від шлюбу виключно насолод і вирішення всіх своїх проблем не варто. Перед вівтарем ми ж клянемося залишатися разом не тільки у радості, тож повинні розуміти, на що йдемо. Богові також нелегко з нами, тож і в шлюбі життя легким не буде. А що, взагалі існує легке життя без проблем?
Шлюб не рівнозначний сексу. Займатися сексом поза шлюбом означає брати. Утримання від сексу для самотнього мирянина — це обмеження свого бажання брати, тобто обмеження свого егоїзму й похоті. Це крок уперед. Шлюб — це наступний крок. Шлюб означає — віддавати. Віддавати багато, часто, жертовно. Насамперед життя, а тіло — часто в останню чергу. Шлюб — це служіння відповідальність, турбота, увага: дарування Любові. Саме шлюби, зведені до задоволення тілесного бажання, дуже швидко розпадаються внутрішньо, бо з’ясовується, що в шлюбі треба віддавати набагато більше, ніж отримуєш.
Чи шлюб дає щастя? Чи може шлюб бути щасливим за визначенням, чи в ньому тільки страждання, жертви і смерть? — А чи була щасливою Богородиця у своєму земному житті? Чи від Її життя тільки й залишилося, що микання у Єгипті; Дивний Син, який заявив: «Жінко, ось син твій» — про чужих, зовсім чужих людей; стояння під Хрестом і камінь, що привалив Її материнське щастя? Але ж Вона була щаслива, бо в Її житті завжди був інший вимір: Божий, який надавав сенсу і щастя стражданням і радощам звичайних буднів.
" Саме шлюби, зведені до задоволення тілесного бажання, дуже швидко розпадаються внутрішньо, бо з’ясовується, що в шлюбі треба віддавати набагато більше, ніж отримуєш.
Канікули. Наші діти зараз у від’їзді. У нас із чоловіком з’явилося море вільного часу, якого нам так бракувало. Можна відпочити. Можна привести в порядок побут, почуття і думки. Можна написати оцей текст. Можна молитися стільки, скільки потрібно, а не скільки вистачить сил. Можна згадати про давно забуті хобі, якщо на них все-таки залишиться час. Так, не мати «нахлібників», тобто тих, кого потрібно супроводжувати постійно, а не час від часу, не маючи змоги витрачати час і сили виключно на власні духовні й тілесні нужди, — незрівнянно легше. Зручно й не енергозатратно. Але я звикла жити в іншому режимі, й для мене це перепочинок і… занурення у власний егоїзм, навіть якщо вільний час минає у праці й молитві. Тому що я можу належати собі.
Тож від чого відрізняється шлюб? Хіба від целібату священика? Чи, може, все ж таки від духовного шляху посвячених у поганських релігіях? Але ж якщо християнський целібат набуває іншого виміру в духовному житті, виміру служіння людям, а не виключно власній духовності, — то й християнський шлюб набуває іншого виміру в земному житті: він стає щедрою нивою для духовних народжень.
Відмова від шлюбу для мирянина — це дуже часто (хоч і не обов’язково) глибинний страх перед щоденною жертвою віддання свого життя іншому, це страх перед активним, дієвим християнством. Отже, для мирянина свідома відмова від шлюбу — це дуже часто елементарний егоїзм. Тому агресивний захист целібату мирянином часто має внутрішньою пружиною захист власного егоїзму, бо целібат для такої людини асоціюється не з відданням (себе іншим), а зі споживацтвом (Бога задля свого розвитку). Також і ненависть до целібату в мирян — це страх перед обмеженнями й аскезою, тобто знову, по суті, захист свого егоїзму.
Целібат потрібно протиставляти вільному сексу, але не можна протиставляти шлюбові, як клір не можна протиставляти мирянам. Це не два ворожі табори. Целібат і шлюб мають багато християнського спільного. Вони по одну сторону Христа.
Олена Коровіна, К-портал
фінансово.
Щиро дякуємо!
