Незалежно від того, яку політичну ідеологію сповідує Кремль – монархічне самодержавіє, комуно-більшовизм чи путінський неоімперіалізм — московське православіє завжди виступає його незмінним рупором.
«Нова Зоря» лише в нинішньому році помістила кілька аргументованих публікацій, які неспростовно доводять, що теперішню окупацію українських територій Росія здійснює з благословення патріярхії РПЦ. Правда, досі це озвучували її речники, а кілька днів тому про свою пряму причетність до бурхливих подій в Україні публічно оголосили патріярх Кіріл і його «права рука» митрополит Іларіон. Але вчинили це за старою, добре виправданою традицією: підступно і лукаво. Щоб завуалювати свою безпосередню участь в агресії проти України, вони почали навперебій звинувачувати в усіх бідах… УГКЦ.
Так, очільник РПЦ, виступаючи 28 травня на т. зв. пасхальному прийомі у Москві, не тільки звинуватив УГКЦ у поширенні русофобії, але також дорікнув у відкритій підтримці русофобії і єпископським конференціям Німеччини, Польщі та США. А далі патріярх Кіріл заявив: «Українська Греко-Католицька Церква, яка підпорядкована Святому Престолу, займається прямою політичною діяльністю, на жаль, використовуючи різкі русофобні гасла і заяви, а також супроводжує свої публічні декларації прямими нападками на Російську православну церкву».
Після цього «пострілу «Аврори» відразу прогримів цілий залп образливих і вкрай провокативних нападок з боку глави Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріярхії сумнозвісного митрополита Іларіона Алфєєва, який 3 червня, виступаючи на ІV Європейському православно-католицькому форумі у Мінську, інкримінував УГКЦ причетність до кровопролиття в Україні.
Артистично тиснучи на емоції слухачів, цей «голос Кіріла» без крихти сорому почав малювати апокаліптичні картини, на тлі яких, згідно із задумом Алфєєва, УГКЦ мала би постати справжнім монстром:
«В Україні у політичному протистоянні продовжують гинути люди, на вулицях і площах лунають постріли. Народ залишається глибоко розколеним не тільки через свої політичні вподобання, але й за релігійною ознакою. Дуже деструктивну роль у формуванні такої ситуації зіграли греко-католики. Висловлювання їхнього Верховного Архієпископа, єрархів, священнослужителів, надзвичайно заполітизована позиція сприяли поляризації суспільства, поглибленню конфлікту, який уже привів до багаточисельних жертв… Уніати виразно стали на одну з сторін протистояння.»
Резюмуючи, Алфєєв вдався до традиційної риторики московських царів та комуністичних вождів Сталіна-Хрущова-Брєжнєва: «Унія, була і, на жаль, залишається спецпроектом Католицької Церкви, спрямованим на підривання канонічного православія».
Проте, як би не старалися московські архієреї очорнити УГКЦ, 300-річна історія її мучеництва свідчить, що наша Церква завжди була зі своїм народом, ревно дбаючи про його духовність, освіту та національну культуру. За влучним і містким висловом Блаженнішого Святослава, Греко-Католицька Церква ніколи не була державною, але завжди була державотворчою. Саме через це Московщина так люто нищила святу Унію і, як виглядає, не відмовляється від свого чорного наміру і сьогодні.
Незважаючи на провокації з боку РПЦ МП, теперішній Глава УГКЦ, як і всі його попередники, у своїх стосунках з державними й політичними чинниками, з релігійними конфесіями в Україні послідовно дотримується духа Св. Євангелія: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).
Так, в інтерв’ю для видання «The Catholic World Report» Блаженніший Святослав підкреслив, що усі Церкви та релігійні організації були єдині під час дуже небезпечного періоду в Україні. «Майдан не був ані релігійною, ані етнічною акцією протесту. Це був соціальний протест, учасниками якого були як україномовні, так і російськомовні громадяни України, як вірні УПЦ, так і вірні УГКЦ, інших християнських Церков, мусульмани і юдеї», − сказав він. На переконання Предстоятеля УГКЦ, Майдан був своєрідним дзеркалом українського суспільства без будь-якої агресії щодо російського народу чи Росії як держави».
Блаженніший Святослав також наголосив, що в УГКЦ налагоджені братерські відносини з Українською Православною Церквою у єдності з Московським Патріархатом. Уся спільна діяльність обох Церков та заяви, які вони видали в останні кілька місяців, у період Майдану, зроблені ними разом. Тому риторика кремлівського «свящєнноначалія» відносно УГКЦ – це свідоме розпалювання міжконфесійного конфлікту, підстав для якого в Україні немає.
Агресивні випади з боку очільників РПЦ МП супроти УГКЦ є дуже небезпечним симптомом, який свідчить про наміри московського імперіалізму принести в Україну окрім тероризму, ще й релігійну війну. Тому зараз вкрай необхідна солідарність між Ієрархією, духовенством та вірними не лише в середовищі УГКЦ, але також згуртованість релігійних конфесій, зокрема – Церков київської традиції та вироблення спільної позиції перед загрозою нової хвилі духовно-мілітарної експансії з боку ненаситного північного «сусіда».
о. Ігор ПелехатийРІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
