Рабство: Бога, себе, світу чи диявола?

Роздуми над Божим Словом на ХIV Звичайну Неділю, рік А

Сьогоднішнє Євангеліє  багате на цікаві слова і таємничі вирази. Спробуємо розібратися в деяких з них. Свою мову Ісус розпочинає з прославлення Бога: це вказує на певну єрархію цінностей в Ісуса-людини. Оригінал українського перекладу «славлю» звучить як «освічуюсь в любові» до Тебе, Отче… Неможливо прославити Бога не маючи до Нього любові. Неможливо без любові поставити Бога на перше місце і щиро прославити.

Порівняння мудрих з немовлятами завжди зводиться до сентенцій, що ті, хто надміру покладається на свої сили (мудрі), врешті решт програють тим, хто апріорі є залежними від інших (Бога) — немовлятам. Згадуються фарисеї та книжники, які були мудрими, але відкинули Христа, в той час, як прості рибалки стали фундаментом Церкви. Все правильно, це так. Але подивімося на цей текст у світлі одинадцятого вірша тринадцятої глави Першого послання апостола Павла до Коринтян: «Коли я був дитиною, то й го­во­рив, як дитина, думав, як дитина, ро­­зу­мів, як дитина. Коли став до­рос­лим чо­ловіком, то відкинув ди­тяче». 

Є періоди нашої «дитячості» у вірі коли Господь нам все відкриває Сам — нам треба лишень вдячно ковтати. Але наступають періоди, коли маємо поборотися за Боже Слово яке так легко вже не відкривається. Ми можемо впасти в паніку: мені було так легко і ясно роздумувати над Святим Письмом, а зараз цього не можу. Можемо думати, що це регрес, але насправді це природний процес дорослішання, коли Господь вряди-годи «таїть щось від нас».  Але це нормально, що ми виростаємо, стаємо мужами, і тоді Господь, випробовуючи нашу вірність, «втаїв це від премудрих та розумних».

Останні два вірші, здається, суперечать один одному. Спочатку Ісус запрошує всіх втомлених до себе, а потім говорить про ярмо, яке треба взяти і яке виявляється легким.

Що таке ярмо? Це ознака рабства. Читаємо у Послання апостола Павла до Галатів: «Христос визволив нас для свобо­ди, тож стійте в ній і не впря­гай­теся знову в ярмо рабства» (Гал 5, 1). А тут той же Христос нас запрошує під ярмо, в рабство?

Згадаймо, що всі ці слова Ісус звертає до немовлят, яким Бог відкрив тайни, і повернімося до попереднього розділу Послання до Галатів: «Тож кажу Я: доки спадкоємець є малолітній, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є володарем всьо­го» (Гал 4,1).

Тепер давайте зберемо мозаїку з цих окремих і, здається, розрізнених пазлів Божого Слова.

Якщо ми не приймаємо ярмо Ісуса, ми стаємо під ярмо світу, людей, диявола.

Справжня свобода — це послух Богові, Боже ярмо. Чому мені треба підставити шию перед Ісусовим ярмом? Щоби не стати рабом світу, людей, себе чи диявола, чи всіх їх разом. Але також, щоби отримати спадщину. Послух Богові, стан ніби рабства є реальністю малолітнього спадкоємця.