Роздуми над Словом Божим на XVI Звичайну неділю, рік А
«Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне зерно на своєму полі…»
Хто ця «людина»? Це може бути Бог, який вкладає в тебе добре слово. Бо «поле» — це ти! Написано: «посіяла добірне зерно на своєму полі». Ти творіння Боже, Він створив тебе на добро: Бут 1, 31. «І поглянув Бог на все те, що створив, — і ось воно дуже добре». Бог вкладає в тебе зерно пшениці, щоб ти свого часу міг принести певний плід, плід життя!
З іншого боку, цією «людиною» можуть бути твої батьки, оскільки вони з дитинства тебе ростять і піклуються про тебе, вкладають усе найкраще, що спроможні дати від себе.
Церква. Бо вона також тебе виховує, закладає добрий початок у твоєму серці, моральні й духовні цінності.
«Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов…»
Ти є тим «полем», власне грунтом, який поглинає все, що в нього сіють. Зростаючи в доброму середовищі, можемо втратити пильність, як Адам в Едемському саду її втратив. Знаємо подальшу історію… Можемо допустити в своє середовище певних людей, ситуації, які на перший погляд здаються нам «добрими», але це викривлена, деформована «доброта».
«Кукіль» із грецької перекладається як «деформований», тобто це деформований вид пшениці. В більш глибокому значенні можемо сказати, що це деформований вид любові, життя, цінностей, уявлень про добро і зло. Якщо зерно пшениці сіється в нас із любов’ю Божою, то неважко здогадатися, хто зацікавлений у нашому «викривленні».
Пшениця і кукіль, зовні майже однакові, в зародку їх не відрізнити. І тут маємо спостерігати й чекати, доки вони почнуть дозрівати. Власне, з огляду на те, яке зерно принесе плід, і виявиться різниця між ними.
«Ворог» у цьому тексті є образом лукавого! Або, як раніше сказано, це «певні люди», яких можемо допустити у своє життя, втративши пильність: «Коли люди спали…» Інше життя, середовище, не схоже на те, в якому ми звикли жити; і ця іншість, може нас привабити своєю новизною. Хочеться неординарного, втомлюєшся від звичного. Щось схоже, наприклад, на підлітків, коли вони починають бунтувати проти батьків, учителів, певних правил, сімейних цінностей і починають захоплюватися різними «субкультурами». Отак і лукавий вкладає в тебе свою частку, своє зерно, яке, однак, не дає плоду… лише смерть!
«Хочеш, щоб ми пішли й викопали його?» Якщо почнуть тиснути на нас у такій ситуації, викорінювати наші нові захоплення, прив’язаності, моралізувати, осуджувати нашу гріховність, нове оточення, то навряд чи з цього вийде щось добре. «Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці. Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив…» Тут у слові «не повиривали» мається на увазі «не видалили з корінням». Що Ісус хотів цим сказати? Може, одна крайність веде до іншої?
Повернімося до прикладу з підлітками. З дитинства батьки дбали, охороняли, поливали те добре зерно, яке з Божою допомогою їм вдалося посіяти. Настає час підліткового бунту — кукіль уже посіяно. Перечекайте, не гарячкуйте, не рвіть, бо видалите те добре, що сіяли в дитину все життя. Підліткова душа перетвориться на пустир, який потім дуже швидко заросте новим бур’яном. Чи зустрічали ви молодих людей, повних апатії? Це пустир імені суворих рук їхніх батьків. Бачили молодих людей, які вже спробували все? Це пустир, який заріс травою. Плодюче поле перетворилося на пустелю. Цінна земля втратила свою цінність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
