«Прошу про темну куртку, розмір XXL». «Потрібні засоби для гігієни, карімат, ножик, солодощі, тютюн. Наперед дякую, Роберт». Такі повідомлення варшавські безхатченки передають завдяки скринькам, що встановлені на пл. Домбровського.
Помітний здалеку білий стовп уміщує кілька шухляд, що замикаються на замочок: кожна з них «приписана» для одного безпритульного і має картку, де вказано потрібні речі. Їх можна вкидати у скриньки через отвір угорі стовпа. Ключі від скриньок мають самі бездомні.
Так виглядає проект «Domni−Bezdomni», здійснений Євгенією Васильченко, студенткою факультету медіа варшавської Академії мистецтв. На своєму сайті вона так пише про початки цього задуму: «Учасників цього проекту я знайшла на вулицях Варшави. Після короткої розмови виявлялося, що кожен з них може розповісти унікальну історію, а крім бездомності мусить давати раду ще з безліччю інших проблем. Тяжкі хвороби, проблеми з діставанням ліків, неможливість порозумітися з родиною — це тільки частина з них, і все це пригнічує та відбирає життєві сили. Шокує також і те, в який спосіб ці конкретні люди опинилися на вулиці. Зазвичай це ставалося несподівано, вириваючи людину з її упорядкованого життя, будованого багаторічними зусиллями. Перед розмовами з учасниками проекту для мене геть не мав значення вираз “кожен може опинитися на вулиці”. Тепер я в цьому впевнена».
Про цей вираз нагадують історії, подібні до тієї, яку рознесли по світу медіа. Шелл Ларссон (Kjell Larsson) був мільярдером, господарем «Олімпійського села», численних готелів і номерів-люкс. Зустрічався з міністрами, бував на бенкетах, мав широкі знайомства. Сьогодні норвезький «Dagbladet» описує його так: «Трагічна картинка. В кутку залізничної станції Зундсвалль спить Шелл Ларссон. Його голова на подушці, а ноги на торбах із порожніми пляшками».
Поруч із такими вражаючими випадками майнового занепаду розігруються менш видовищні, але так само драматичні в наслідках. На одній зі скриньок на площі Домбровського читаємо уривок з історії 34-річного Міхала: «Я закінчив сільськогосподарський технікум, 6 років провадив бізнес у торгівлі». На фейсбуковій сторінці проекту можна знайти історію п. Анджея, який майже 30 років працював у Народному театрі монтером сцени. Брат вигнав його з дому, тепер він мешкає на присадибній ділянці, яка раніше була його власністю.
Окрім руйнування стереотипів, ніби безхатченки то виключно люди з узбіччя, проект «одомашнених бездомних» виконує ще одну функцію. Євгенія Васильченко підкреслює: для неї було важливо персоналізувати бездомних, і її проект, справді, є кроком у цей бік. Картки на скриньках пишуть самі бездомні, підписуються своїми іменами, зазначають свої конкретні потреби, а не справи якихось абстрактних істот, позбавлених індивідуальних рис і проштампованих безликим штампом «бездомний». Завдяки роликам, уміщеним на сайті проекту, постала можливість почути конкретні голоси, пізнати обличчя, жести, рухи. На площі Домбровського може статися й таке, що з цими людьми можна зустрітися й порозмовляти, коли вони з поблизьких лавок слідкуватимуть за рухом при білих ящиках. Зустріч із безпритульними була можлива також під час пікніка, організованого Євгенією Васильченко у Скаришівському парку.
Існує сподівання, що проект «Domni−Bezdomni» не залишиться одноразовою акцією, позбавленою дальшого тривання, а допоможе розвивати чутливість до іншої людини. Чутливість, яка провадить до того, щоб розмовляти, запитувати, намагатися зрозуміти, не закладаючи наперед готових схематичних відповідей.
Із цього погляду захопливою є історія Томаша Мотилінського, якого останніми днями медіа у Польщі називають мало що не героєм, бо він витратив 46 злотих і 18 грошів на покупки для безхатченка. Сума ця відома точно, бо Т. Мотилінський розмістив у своєму фейсбуку знімок чека… І хоча таке підкреслювання квоти виглядає досить некоректно, а статті на цю тему представили справу так, ніби небо похитнулося, то все одно в цьому всьому є світла сторона. Томаш Мотилінський мав спершу порозмовляти з тим бездомним, за чиї покупки заплатив, із ким разом ходив по магазину і з ким разом став у чергу до каси. Тут безсумнівно відбулася зустріч. Цей факт був неймовірно позитивно сприйнятий інтернавтами. Не без причини звичайні покупки звичайної людини (зрештою, Т. Мотилінський не єдиний у Польщі, хто так зробив) привернули увагу медій. Цей запис дістав понад 180 тис. лайків у фейсбуку. Стільки людей мали шанс побачити й оцінити значення допомоги, наданої безпосередньо, а не виключно через інституціональну підтримку.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
