Римо-катол.: 23 серпня (довільний спомин)
Святу Розу з Ліми (1586–1617) звали Ісабель, Єлизавета. Ісабель Флорес народилась у сім’ї іспанських емігрантів, а Розою була прозвана за свою красу. При цьому саме тілесної краси вона намагалася позбутися, натираючи обличчя то перцем, то їдкими речовинами. Достоту як св.Катерина Сієнська, яка стала під гаряче джерело, аби ошпарити собі обличчя і таким чином «перестати бути товаром» на ринку наречених. Зрештою, нічого дивного в такому наслідуванні, Роза Лімська була глибоко віддана Катерині Сієнській, мала до неї особливу побожність, вступила у Третій домініканський орден. А також, подібно до св.Катерини, мала невидимі стигмати.
Батьки, що називається, не могли натішитися з такої доброї, дуже побожної дитини. Але коли зібралися видати її заміж за багатого чоловіка (справи батька пішли кепсько, треба було виправити матеріальне становище сім’ї), то з’ясувалося, що Роза не бажає заміжжя. І що вона склала обітницю чистоти ще в дитинстві. Як Катерині, так і Розі довелося немало витерпіти від мами, яка і просила, і сварилася, і благала, і примушувала, аж до знущань, аби лиш дитина погодилася на вигідний шлюб. Що лиш не роблять батьки, щоби примусити дітей бути щасливими!…
У двадцятирічному віці Роза вступила до домініканців, більше перебувала у своєму садочку, де стояла маленька хатинка (на фото — ця хатинка, збережена для відвідувачів, туристів і паломників), і провадила споглядальне життя. Багато молилася за навернення індіанців. І не тільки молилася! Збагачення іспанців, які діставали чимало срібла, використовуючи фактично рабську працю перуанців, викликали в ній спротив, про що вона виразно й голосно заявляла. Також і хворих, змучених роботою індіанців, бувало, приводила до свого будиночка, щоб ними опікуватися. Роза навіть вважається засновницею соціального вчення з цього питання. Мала дар молитви, вчила споглядання, кого могла. Роздавала духовну літературу. Одні приходили до неї вчитися молитви, інші дедалі більше її зневажали, навіть казали, що вона несповна розуму. Одна з легенд каже, що Роза, тривалий час проводячи у своєму садочку, ніколи не була обкусана комарами, а на питання, як їй це вдається, серйозно відповіла, що вона з ними домовилася. Звісно, так могла сказати або свята, або неповносправна. Вирішити одне чи друге — залежало від того, яка людина на неї дивилася, з вірою в серці чи ні.
Роза суворо постила, а вступивши в орден, тільки збільшила свої покутні практики. Разом із глибокою молитвою вона прийняла страждання — кожен, хто справді вірить, рано чи пізно приходить до участі у стражданнях Христових. Цю участь Бог визначає залежно від духовної зрілості кожного. Прожити ціле життя, весело вигукуючи «алілуя», — це приємно, але може не мати нічого спільного зі справжнім духовним життям, з участю в Хресті Господньому.
Духовний шлях Рози Лімської включав у себе обов’язкову для глибоко споглядальних душ «ніч віри»: 15 років вона молилася ревно і глибоко, не відчуваючи від молитви ніякої солодкості. Зате Бог обдарував її милістю бачити свого ангела-хранителя, спілкуватися з ним і Матір’ю Божою.
Померла в 31 рік, у день, який заповіла для своєї смерті. Слава її святості була така велика, що домініканці спершу поховали її в галереї свого монастиря, а за два роки перенесли її тіло у своєму храмі в Лімі, в каплиці св.Катерини Сієнської. Папа Климент ІХ беатифікував її 1668 року, проголосивши покровителькою Америки; це перша прославлена Церквою свята з Латинської Америки. Наступний Папа, Климент Х, канонізував її 1671 року.
Зображається як молода домініканка в орденському одязі (білий хабіт, чорний плащ). Її атрибути: Дитя Ісус в обіймах, тернова корона, якір, хрест, троянда; вінок із троянд, з якого визирає Дитя Ісус.
Ліма, собор св.Рози.
Всередині собору.
фінансово.
Щиро дякуємо!
