Роздуми над Словом Божим на ХХІІІ Звичайну Неділю, рік А
Того часу Ісус сказав до своїх учнів: «Якщо згрішить твій брат проти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата, а коли не послухає, візьми із собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово; коли не послухає їх, скажи Церкві, а коли й Церкви не послухає, нехай буде тобі як язичник і митник. Воістину кажу вам: усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі; й усе те, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. Знову кажу вам: коли двоє з вас на землі погодяться просити про будь-яку річ, яку лише просять, буде їм дано від Мого Отця Небесного. Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!»
Біблійні відносини прозорі й чіткі. Вони не передбачають затяжних образ, думання, що винуватець має сам здогадатися, що він образив. Ці відносини позбавлені обмовлянь на стороні, нарікань на брата, який вчинив гріх. Логічно і зрозуміло, що коли маємо інфекцію, вірус у тілі, маємо відразу лікуватися, а не зволікати, не думати, що само якось мине. Але чомусь таку очевидність щодо фізичного життя ми не поширюємо на інфекції духовні? Якщо я маю образу на брата за гріх, то я маю інфекцію духа і душі, що може розвинутися в сепсис.
До речі, сепсис. Коли я зайшов в Інтернет, щоб побачити як виглядає сепсис, то жахнувся — настільки це потворно — і відразу вимкнув.
Якщо ви погоджуєтеся з цією аналогією, то маємо визнати, що багато з нас виглядають жахливо, є смертельно хворими людьми, бо так чи інакше носимо в своїй душі, в своїй пам’яті образу на батьків, колег, чоловіка/дружину. Образи на таких близьких людей як батьки, подружжя, діти настільки глибокі й часто неусвідомлені, що переростають у фізичні хвороби. Якби ми були чуйними до простих і зрозумілих слів Спасителя…
У тексті використовується слово «згрішив». У ньому містяться, окрім прямих та очевидних значень, також і такі, як «не влучити в ціль», «збочити з дороги», «не досягти мети». І, відповідно, «грішника проти мене» можна трактувати не як зло, ворога, «поганого», а як того, хто помилився, збився з дороги, не влучив у ціль. Тільки уявіть, наскільки таке сприйняття допомагає побачити в грішникові людину й захистити свою психіку від руйнувань, а мозок від емоційних висновків: «Яка ж сволота». Ні, ні, тепер, беручи до уваги ці трактування «гріха», ми можемо реально поспівчувати людині, яка образила мене. Бо це він, а не я збочив з дороги, а тому потребує допомоги; бо це він, а не я не влучив у ціль і потребує підтримки…
Чому треба почати з дорікання наодинці, не афішуючи? Щоби зберегти «обличчя» винуватця. Це також вкладається у заповідь любові до ворогів.
З іншого боку, якщо я опинився на боці «грішників», то мушу зрозуміти: коли когось ображаю — завдаю шкоди передусім собі. Невже мені треба блукати (переклад «збочити з дороги»), бути лузером (переклад «не влучити в ціль»)?