На дорозі

Роздуми над Словом Божим на суботу XXIV Звичайного тижня, рік ІІ

Який недбайливий, неохайний сіяч! Як можна сіяти зерно на дорозі, навіщо надарма переводити добре зерно, знаючи, що ніколи на дорозі нічого не може вирости, а навіть якщо й виросте, то буде затоптане?

Але якщо зважимо, що сіячем є наш Господь, а ритм нашого життя постійно виштовхує нас на поверхню… ми не можемо ні над чим зупинитися, ми приречено вдивляємось у годинник, коли священик на 5 хвилин затягує Службу… Ми живемо у ритмі «швидше, швидше, якомога швидше»… Символом нашого життя є дорога, але не давньоізраїльска, а сучасноміська, де машини пролітають на великій швидкості, блимнувши безумними фарами. 

У нас немає іншого шансу почути Ісуса. Ми занадто заклопотані, щоби донести зерно бодай би до кам’янистого поля. Нам марудно при думці, що поле має бути очищене від терня, а вже до того, щоб довести ґрунт свого серця до придатного стану, і мови немає — ми ж не селюки. Тому Господу нічого не залишається, як кидати зерно там, де ми є. Він уже сто разів кидав і знає, що пташки видзьобають те зерно, але Він кидає у сто перший раз для сто першого покоління. Іноді важко бути Богом, терпеливим Богом…