Фундамент Таїнства Подружжя ми віднаходимо на перших сторінках Біблії: при постанні світу Бог, покликаючи до життя людство на свій образ та згідно зі своєю подобою, створює його як чоловіка та жінку. «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 27).
Ця ключова фраза з Книги Буття дуже насичена, урочиста, з повторюваними словами, що підкреслює важливість описуваного. Тричі повторюється слово «творити», а предмет творення спочатку вказується в однині — «людина», що в кінці речення перетворюється на множину — «чоловік і жінка».
Покликані давати життя
Дієслово «творити» має глибоке значення і вказує на діяння Бога, який — єдиний — може зробити щось із нічого й таким чином, як цього не здатна зробити людина. Людина може створити, тобто «творити з», та лише Бог може просто творити. Дієслово, тричі повторене в одному вірші, говорить про надзвичайний Божий акт творення істоти, яка суттєво відрізняється від усіх створінь, що постали до цього моменту протягом шести днів Божої праці над світом. А перехід від однини до множини теж насичений значенням: людство створене Богом як одне ціле, воно творить єдність, хоча ця єдність і поділена на чоловіка та жінку. Різниця між ними не заважає їм бути одним цілим. Чоловік і жінка створені як одне «людство» — це Божий план, разом вони творять Божий образ та подобу.
Бог каже до Адама і Єви: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). У цих словах міститься і благословення людства, і завдання для нього. Чоловік і жінка, тобто людство, покликані до продовження роду через дітей, мають наповнювати землю, аби про неї дбати (таке значення слова «панувати»). І благословення, і завдання дані їм разом як спільне благо.
Щоби разом було добре
Другий опис створення людини також багатий на цікаві деталі. Спочатку постає чоловік, але ні тварини, ні весь навколишній світ не можуть його заспокоїти (пор. Бут 2, 20). Тоді Бог створює жінку як «поміч, відповідну для нього» (Бут 2, 18). Буквально єврейський текст говорить про «когось, хто може бути перед ним».
У тексті немає навіть натяку на якусь меншість жінки порівняно з чоловіком: це хтось, хто стоїть із чоловіком на тому самому рівні. І лише жінка заспокоює прагнення чоловіка, так що він каже: «Це справді (нарешті) кість від моїх костей», — а натхнений автор коментує: «Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2, 23-24).
Якщо в першій розповіді на чільне місце висувається продовження роду, то тут жінка створюється для того, щоби чоловікові було добре: люди взаємно доповнюють своє щастя. Тому вони стають навіть одним цілим, одним тілом. Взаємний дар чоловіка та жінки має провадити до того, щоби вони стали одним цілим, одним серцем, однією душею.
Біль гріха і народження надії
Така ідилія розбивається гріхом. Жінка, а за нею і чоловік не слухаються Божого голосу, грішать. І цей гріх проти Бога вдаряє по них самих і по стосунках між ними.
Коли Бог буде питати їх про те, що сталося, вони почнуть скидати провину одне на одного. Гріх — на перший погляд, не скерований проти іншої людини, — насправді завжди впливатиме на стосунки між людьми. І причина руйнування гармонії в першій парі людей полягає в неправильному ставленні до Бога. Звідси логічно випливає де можна віднайти цю гармонію: у Богові, у Його волі, прийнятій окремо як чоловіком, так і жінкою.
Бог не проклинає людей після гріха, а навпаки, через дар нової одежі (тобто нової гідності) дає їм надію, що підтверджується словами про «потомство жінки», яке переможе «потомство змія» (Бут 3, 15). На горизонті історії людства засіяла зоря надії.
Історії кохання
У Старому Завіті ми знаходимо кілька прекрасних історій кохання: Ісаак і Ревека (Бут 24, 67); Яків і Рахіль (Бут 29, 20); Елкана і Анна (1 Сам 1, 4‑8); Товит і Сара (Тов 8, 5‑8). Книга Пісні пісень навіть заслуговує на окрему статтю. У ній кохання між нареченим і нареченою описані з такою безпосередністю, що це може викликати подив. Але в цій історії вже відтоді вбачали відблиск Божої любові.
Звісно, у першому Завіті зустрічаємо й недосконалі сторінки: полігамія (Втор 21, 15‑17); непошана до жінки (Вих 21, 7‑8); розлучення (2 Сам 13, 14‑18); сприйняття безплідності як прокляття від Бога (2 Сам 6, 33; Ос 9, 11) тощо. Але зірка надії не гасне: «Як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою» (Іс 62, 5).
З’єднані Богом
І так доходимо до Нового Завіту, де Ісус закликає повернутися до початків, до первісного задуму Бога: «Спочатку не було так» (Мт 19,3‑9). Мойсей не постановив розлучення, а лише дозволив його з огляду на жорстокість сердець. Ісус рішуче вказує на те, що подружжя — це нерозривний зв’язок між одним чоловіком і однією жінкою, які стають одним тілом (повторюючи рядки з Книги Буття). І підсумовує словами: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає!»
Подружжя, отже, — то не людська вигадка, у ньому виявляється воля Бога, покликання двох людей творити одне ціле. Людина не в праві змінювати те, що Бог установив. Наслідки первородного гріха знищені Христом і гармонія знову можлива в послухові Божому голосу.
До найглибшого духовного сенсу подружжя доходить св. Павло (Еф 5, 21‑33). Подружжя між чоловіком і жінкою становить видимий образ любові Бога до своєї Церкви. Така глибина погляду на подружжя вводить у подив. Взаємна повага, служіння одне одному знаходить приклад і джерело у служінні Ісуса, який заради своєї Церкви віддав навіть своє життя, пролив власну кров.
о. Патрик ОЛІХ OFM,
"Католицький Вісник" № 18/ 2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
