Якось я прочитала в одній статті стосовно зв’язків, що таке подружжя, як наше, міститься у межах статистичної похибки. Ну так ось, ми існуємо, ми справді є, і нам добре!
Ми знайомі з 16 років, тобто вже понад 20 років загалом. Кільканадцять із них ми вже подружжя, у нас четверо дітей, серед них також одне уже в Небі. Згідно з переконаннями соціологів і загальною думкою, ми вже повинні розлучитися, бо перші кохання нетривалі, це раз, а два, то як це можна жити у чистоті 9 років, перш ніж одружитися! І я вже не згадую про те, скільки пар із нашого оточення розлучилися через кілька років подружжя. А ми собі залишаємося разом, немовби всупереч усій статистиці… Хтось може сказати, що це банальна історія про те, що жили (чи довго, то ще побачимо), але вже напевно жили щасливо. Однак це не лубок розфарбований, це просто історія однієї дружби і кохання, яким Господь в особливий спосіб поблагословив.
Ми познайомилися ще у ліцеї, в парафіяльній групі, до якої були залучені. Діяльність для справ Божих була для нас надзвичайно важливою. Ми були захоплені відкриттям Господа Бога у нашому житті, а пізніше також відкривали одне одного взаємно. Дилеми дозрівання ми переживали разом; разом сиділи під однією батареєю в школі, нарікаючи на буття; пройшли десятки кілометрів, гуляючи луками і полями, провадячи дебати (не завжди легкі) на основоположні житейські теми і постійно роблячи щось для інших разом. Якось я пожартувала, що деякі речі, про які люди сваряться у подружжі, ми «пересварили» до того, як одружилися. Пишу про це, оскільки питання чистоти було пов’язане з цим контекстом, воно не перебувало у центрі уваги. Воно становило частину звичайної праці над собою в інших сферах. Водночас ми були нормальними молодими людьми, які переживали прагнення фізичної близькості, вчилися виражати одне одному ніжність, інколи помилялися, але щиро запитували себе і Господа Бога про межі, яких не бажаємо переступати. Певний час, уже після школи, ми обоє користувалися підтримкою духовного керівника, який супроводжував нас у роки заручин і благословив нас потім на нашому шлюбі. Майже від самого початку ми молилися разом і одне за одного. Так триває донині. Ми одружилися в перший годящий момент (раніше це не було можливим через серйозні причини), через два дні після захисту магістерки, не зважаючи на 20-відсоткове тоді безробіття та інші перешкоди; ми прагнули одне одного, як шалені.
З перспективи минулих 20 років — я би не змінювала жодного рішення. Варто було чекати, варто було «марнувати час» на серйозні розмови, на вправляння у жертовності й терпеливості. Насамперед наше кохання було збудоване на звичайній людській дружбі. І сьогодні, якби я мала, наприклад, вибирати собі компанію для прогулянки, я б найбільш охоче вибрала свого чоловіка, бо він найкраща «компанія» для проведення вільного часу.
Не боюся також сказати, що збереження чистоти до шлюбу становить певну форму аскези, яка перевіряє наміри, надає здатностей узятися за труди батьківства, аби у важкі моменти ці труди не розвалили подружнього зв’язку. Колись наш знайомий парирував нам на завершення розмови, коли звірявся у своїх сердечних драмах: «Що ви взагалі знаєте про життя…» Не знаю, чи ми знаємо багато, чи мало, але знаю, що чудеса бувають, і прекрасна любов, і дружба також, і треба тільки поборотися за них, бо життя постійно каже: «Перевіряю».
Аліна і Радослав, deon.pl
Пост скриптум від редакції:
«Сучасне розв’язання [проблем] у подружжі полягає у знаходженні нової любові; християнське розв’язання полягає у відшуканні старої любові. Розлучення і нове подружжя становлять знак, що людина ніколи не любила іншу людину понад усе; вона любила тільки задоволення, яку їй та інша людина давала. Християнська позиція полягає в тому, що потрібно любити саму людину, але на вищому рівні. Спроба подолати депресію через знайдення нової любові тільки зміцнює егоїстичність і — під виглядом відданості й любові — робить другу людину жертвою цієї егоїстичності, еготизму. Християнське розв’язання полягає у подоланні свого еготизму, воно відкриває ту саму любов заново. Сучасне розв’язання полягає у полюванні на нову здобич; християнське розв’язання полягає у перев’язуванні ран подружжя, затвердженого Богом.»
Архиєпископ Фултон Дж. Шін, "Three to Get Married", 1951
фінансово.
Щиро дякуємо!
