Небо є остаточною метою нашого паломництва — про це під час загальної аудієнції 26 листопада говорив Папа Франциск.
Святіший Отець розпочав із пригадування про те, що Другий Ватиканський Собор, представляючи сучасним людям Церкву, чітко вказував на те, що ніколи не слід забувати про те, що «Церква не є статичною дійсністю, яка стоїть на місці, маючи ціль сама в собі, але протягом історії безперервно прямує до чудесної та остаточної мети, якою є Небесне Царство, якого Церква на землі є зародком і початком».
За словами Папи, коли замислюємося над цими перспективами, то на цьому наша уява зупиняється, здатна лише приблизно уявити цю таємницю. І відразу виникають запитання про те, коли це станеться, яким буде отой новий вимір, що станеться з людством та створінням, яке його оточує? Такі запитання є давніми, їх навіть ставили Ісусові апостоли…
Папа, насамперед, процитував відповідь, яку на ці запитання, «що завжди відлунюють у людському серці», дав Собор у конституції «Радість і надія»: «Ми не знаємо пори, коли земля і людство підійдуть до свого завершення, не знаємо, яким чином відбудеться преображення всесвіту. Бо проминає образ цього світу, спотворений гріхом, але ми навчені, що Бог приготовляє нову оселю і нову землю, де живе справедливість і блаженство якої задовольнить усі прагнення миру, що зроджуються в людських серцях». Святіший Отець зауважив, що мова йде не так про місце, як про стан душі, «в якому будуть здійснені всі наші найглибші очікування», а наше буття «осягне повноту зрілості». «Ми, нарешті, – додав він, – повністю зодягнемося в радість, мир та любов Бога, перебуваючи перед Ним віч-на-віч».
У цьому контексті Святіший Отець вказав на безперервність та глибоку спільність, яка існує між тією Церквою, яка у небі, та тією, яка ще прямує земним шляхом: «Ті, які вже живуть у Божій присутності, можуть підтримувати нас і заступатися за нас, молитися за нас. З іншого боку, також і ми завжди заохочувані жертвувати добрі діла, молитви та Святе Причастя, щоби полегшити страждання душ, які ще очікують безмежного блаженства». А це тому, що «у християнській перспективі» розрізнення проходить не по лінії мертві-живі, але «між тими, хто перебуває у Христі, і тими, що ні».
«В той же час, – вів далі Папа, – Святе Письмо навчає нас, що сповнення цього чудесного задуму не може не стосуватися і того всього, що нас оточує та зродилося з Божої думки й серця». Про це ясно навчає святий Павло у Посланні до Римлян. Також й інші тексти говорять про «нову землю» і «нове небо», що означає, «що ввесь всесвіт буде оновлений та раз і назавжди звільнений від будь-якого сліду зла та смерті». А ця переміна вже здійснюється, починаючи від Христових смерті та воскресіння. Отож, мова йде «не про зникнення всесвіту та всього того, що нас оточує, а про приведення кожної речі до повноти буття, істини й краси».
«Дорогі друзі, – підсумував Святіший Отець, – коли замислюємося над цією чудесною дійсністю, яка нас очікує, то усвідомлюємо, наскільки чудовим даром є приналежність до Церкви, в якій вписане якнайвеличніше покликання».
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
