У торговельних центрах свято триває уже кілька тижнів. На вулицях щоразу більше прикрашених ялинок. Чи взагалі нам потрібен «час очікування»?
Коли до нас несподівано приходить голод, ми біжимо до Fast-food’у. Коли маємо щільний графік подорожі — шукаємо швидких сполучень поїздів чи літаків. Навіть смартфон чи планшет мусить мати швидкий процесор. Соціологи вже давно з’ясували, що ми живемо в епоху «Fast» — усі потреби мають бути забезпечені негайно.
З одного боку, це виникає з відчуття нестачі часу, а з іншого — через брак терпеливості. Подобається нам це чи ні; належимо ми до великих прихильників сучасної цивілізації чи переважно її критикуємо — але такий світ, у якому ми живемо.
Fast-ментальність також доходить і до сприйняття Різдва. У світових торговельних центрах уже кілька тижнів тривають свята. Перші кульки і ялинки я побачив ще перед першим листопада. Там Адвент уже давно минув. І лише Церква маніакально тримається за «радісний час очікування». Навіщо? Чому не можна відразу перейти до лампочок і кульок на ялинці?
Ясно, що можна. Багато людей так і переживають свята. Але чи таке свято є насправді святом Божого Різдва?
Господь дає нам час очікування (не лише Адвент), завжди тоді, коли справа стосується чогось більшого, ніж декорації та милі мелодії, які потішають слух. Також очікуємо на Великдень (через Великий Піст), на укладення таїнства подружжя (через час заручин). Поза «церковними вимогами» чекаємо і на народження дитини. У всіх цих ситуаціях чекаємо не на щось, а на КОГОСЬ. На Ісуса, на дружину чи чоловіка, на дитину.
Рік тому я писав про те, що Адвент це час, який має допомогти нам наново відчути спрагу за Богом. За Царем, який приходить у силі. Бо Адвент — це не лише очікування на свято Різдва, але також особливе приготування до приходу Ісуса-Царя наприкінці часів. Ці два приходи — народження і другий прихід — дуже міцно пов’язані між собою. Якщо не будемо здатні прийняти Царя беззахисного, який народився у стайні, то як зможемо прийняти Його під час другого пришестя? Адвент дає нам можливість задуматися над цим. Дозволяє, вдивляючись у літургійні тексти, наново запрагнути обіцяного Месію, Особистого Спасителя.
Цього часу очікування, певною мірою «святої терпеливості», ми потребуємо для того, щоб засумувати. Щоб створити у своєму житті місце для зустрічі з живим Богом. Бо будування відносин вимагає часу. Але якщо нам це вдається, Боже Різдво буде чимось значно кращим, ніж два дні, вільні від роботи, проведені вдома з повним шлунком і з Кевіном із фільму «Один вдома». Адже Різдво має бути часом, який змінює кожен день нашого життя.
Войцех Тейстер, Gość Niedzielny, за: Католицький медіа-центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
