Кілька сотень п’ятидесятницьких пасторів, які простягають руки в бік Папи Франциска і дякують Богові за його понтифікат? Цей неймовірний запис викликав чималу заварушку в мережі та зворушив серця багатьох моїх знайомих.
Час підбити підсумки. Одним із найбільш незвичних відео, які я бачив за останні 12 місяців, був короткий ролик, вкинутий на портал «Гостя». Мене не здивувало навіть те, що Папа Франциск записав на смартфон звернення до п’ятидесятників. Я був вражений відгуком з боку кількасот американських пасторів. 14 січня під час свого конгресу на чолі з Ентоні Палмерстоном вони підвелися і стали… благословляти Бога за Франциска. При тому, що багато хто з них походить із середовищ, у яких донедавна страхали «католицьким Вавілоном».
«Як може існувати протестантизм, якщо протест Лютера закінчився?» — запитував Тоні Палмер. Я насправді сподівався, що коли цей харизматичний чоловік (загинув кількома місяцями пізніше, 20 липня розбився на мотоциклі) кине пасторам «Ми всі маємо бути католиками», то вони відреагують хихотінням. Однак не було жодного висміювання, іронії. Зібрані прославляли Бога, чий Син за день до смерті закликав із тугою: «щоб усі були одно».
— За Папою слідують його вчинки, — пояснив мені цю реакцію Анджей Сьонек, людина, довгі роки залучена в євангелізацію і діалог із протестантами. — Його знаки є знаками пророчими, тому викликають неймовірний резонанс і мають таку потужну дію. Його жести мають Боже помазання, тому справляють на духовно чутливих людей таке велетенське враження. Ці люди бачили його готовність до зустрічі ще в Буенос-Айресі — з пасторами, рабинами, готовність шукати друзів серед літерів євангелічного світу. Серце Папи примирене. Це не людина, яка тільки говорить мовою бачення ІІ Ватиканського Собору. В ньому це бачення живе, а життя походить із життя! Наша Церква перебуває у фазі невпинного навертання. Аби зустріч була можливою, з обох сторін вимагається упокорення, смиренний жест, волання Давида «покірним і смиренним серцем Ти, Боже, не гордуєш». Це головний тест. Протилежністю цього поклику є пиха і страх. Якщо не буде єдності Церкви, то нас просто не буде. Ми втратимо резони своєї головної місії, до якої нас покликано: «щоб усі були одно». Для чого? — «Аби світ увірував». Навіщо світові поділена, потріскана Церква? Може, справи дійдуть до такого розчарування, такого приниження, що ми зрештою зрозуміємо, що іншого шляху немає?
Мартін Якімович, Gość Niedzielny
Фото: The Catholic Catalogue
фінансово.
Щиро дякуємо!
