Потреби чи приписи

Роздуми над Словом Божим на вівторок ІІ звичайного тижня, рік І

Зривання колосків було дозволене Законом (пор. Втор 23, 25), однак фарисеї трактували це як жнива, що було заборонено Законом у шабат (пор. Вих 34, 21). І фарисеї, й Ісус дуже добре знали Писання, однак трактували по-різному. Фарисеї — у дусі формалізму та легітимізму; Ісус — у дусі любові. Це дві різні позиції серця. Чи не маю я фарисейської поставу серця щодо людей? Може, я в різних ситуаціях тлумачу Святе Письмо по-різному, як і коли мені вигідно? Чи розцінюю я потреби інших людей як вищі від моєї релігійності й т. зв. побожності? Бачимо, що Ісус ставить потреби людей вище від дрібних приписів щодо суботнього відпочинку, які самі по собі для Нього не мають абсолютного значення. Що в моєму християнському житті має для мене абсолютне значення? Приватна молитва? Тиша серця? Літургія? Читання самого Святого Письма? Чи готовий я цим пожертвувати задля потреб ближнього, якщо виникне пильна нагода? Чи не буду я обурюватись, коли інші люди зі своїми потребами перервуть мою особисту молитву чи заважатимуть польоту моєї душі під час Літургії? Чи потреби інших становлять щось абсолютне для мого християнства? Яким духом наповнено моє серце — формалізмом чи любов’ю? Яким узагалі є моє християнство:формальним чи люблячим та співчутливим? І якщо є сили признатись у своєму формалізмові — маємо шанс, і просімо Бога, аби змінив нас.